Відпочинок на морі: «Мені з пляжу тільки ціни споминаються. Одна кукурудза варена — 15 гривень»

Залишається кілька хвилин до відправлення. Чоловік досі лежить із заплющеними очима. Чути перегар. Навколо збираються люди. Провідниця дає таблетку для зниження тиску. Пасажира під руки заводять у вагон.

Полтавка 25-річна Людмила спостерігає за людьми з вікна купе. З подругою 24-річною Аліною тиждень відпочивали на базі відпочинку в селі Щасливцеве.

• Скільки додаткових вихідних буде у серпні?

— Добре, що ми з тобою не пили нічого вчора. А той, видно, горілку жрав. Хоча й пиво січас паскудне. Мабуть, із сухим спиртом мішають. Від нього тільки голова крутиться і тріщить, — Людмила замотує штори на мотузку, щоб відкрився вид із вікна. На пероні вже порожньо.

— А чо ми не їдемо? — Аліна запихає під сидіння валізу, витирає піт з чола. На вулиці +30°С.

— Може, тому дядьку досі плохо, — знизує плечима Людмила.

— З якогось вагона випав болт чи гайка. Зараз підлампічать і поїдемо, — каже провідниця років 35, із короткою стрижкою. Заносить постільну білизну.

За 15 хв. в потязі стає душно. Пасажири на вулицю не випускають. Люди виходять у коридор. Троє чоловіків років 40 курять у тамбурі, по черзі сьорбають із літрової пляшки пиво.

— Все в нашій страні через жопу робиться. Даже поїзд вчасно не може поїхати. Що говорити про завершення війни чи нормальні ціни, — зітхає вусань із сивими скронями.

— Валера, ты нашел когда о войне говорить. Мы же только с отдыха, пусть мозги еще немного отдохнут. Пей пивко и вспоминай красивых дамочек на пляже, — сміється товариш в білій засмальцьованій майці. З кишені шортів дістає пачку солоних горішків зі смаком бекону. Відкриває зубами.

• В Ужгороді вдруге зацвіла магнолія

— Мені з пляжу тільки ціни споминаються. Які там дамочки? — вусань обпирається об стіну. — Одна кукурудза варена — 15 гривень, креветки — по 40, дині — двадцятка за кіло. Жили в якихось кущах. За добу з людини 130 гривень брали. Ні кондиціонера, ні телевізора.

Потяг відправляється з півгодинним запізненням. Пасажири цікавляться в провідниці, чи вчасно прибуде в Харків та Полтаву.

— Не переживайте, машиніст нажене втрачений час, — відповідає провідниця.

— Вам віри немає, — каже хтось із людей.

— Не поняла. А ми тут до чого? Ми работаєм без простою. Старі поїзда посписували, а нових не закупляють. Ті, шо осталися, ганяють по кольцу. Утром в Ново­алєксєєвку приїхав дізєль із Києва. З півгодини постояв і відправили по другому маршруту — на Дніпро. На Одесу їздить швидкісний красавчик. У нашому Кременчуку на Крюківському вагонобудівному заводі робили. Але ж він один. Більше не заказують, — жінка переступає з ноги на ногу, бо набрякли. — В поїздах духота. Літом не охлаждають, зімой не топлять. Раніше проводнікам хоч воду давали. Тепер і цього нема. Людей нових на роботу не беруть. Штат 10 год не оновляли.

У Мелітополі Запорізької області потяг стоїть 10 хв. Пасажири виходять на перекур. По перону походжають кілька десятків продавців. Носять воду, пиво, морозиво, чипси, горішки, дині.

— А рыба есть? — вискакує з вагона чоловік 20 років, на ходу знімає футболку. — Нам к пивку нужно.

— Какая рыба, мальчик? О ботулизме слышал? — каже продавщиця пива. Продає йому шість пляшок по 20 грн за кожну.

— Эта болячка весь кайф на море перебила. С пацанами постоянно хотели рыбки к пиву, девченки отговаривали. Но мы нашли выход — мидии в лимонном соке, кальмары.

В одному купе їде сім’я із сином 4 років. Дитина постійно виглядає з дверей. Батько дозволяє погратися машинкою на килимі коридору.

Виходить мати, чистить банан, ділиться з чоловіком. Повертаються з Криму, гостювали в родичів. Із Сімферополя до Новоолексіївки їхали таксі.

• Як Лумшорський Партизан охолоджує ужгородців

— Ира, я не могу забыть глубины Черного моря. Как после такого возвращаться в Лозовую (місто на Харківщині. — ГПУ)? Опять этот грязный город, ситуация в стране, нудная работа, — каже чоловік.

— Смотрю, тебя подкупили мои родственнички. Но ты их не слушай. Они же сепаратисты, вешали нам лапшу о прекрасной жизни. Я бы там никогда не жила. Продуктов мало, о воде вообще молчу. Одно хорошо — на пляжах мало людей, можно уединиться, — щипає чоловіка за живіт.

Чоловік передпенсійного віку намагається відкрити вікно в коридорі вагону. Провідниця забороняє, бо працює кондиціонер. До чоловіка підходить онук, років 8 на вигляд.

— Дідусю, коли ми вже приїдемо в Полтаву? Тут і погратися немає де, — каже малий.

— Їхати ще довго. У Харкові стоятимемо 3 часа. Бо відчеплятимуть вагони, — відповідає чоловік.

— Мужчина, нащо вам у Харкові стирчати? Ми їхатимемо до Полтави маршруткою. 100 гривень — і за 1,5 години на місці, — каже сусідка.

Близько 14:00 більшість пасажирів засинають.