Як свиня за закарпатцем доглядала

Постійний читач поділився з нашими читачами історією з життя.

Було в нашому селі порося, яке волочилося, як собака. А жило воно з Ферком, вічно п’яним і завжди голодним. Ферко був добрим чоловіком. Відкрив одного разу дверці на стайні, та більше їх і не закривав. І порося з голоду пішло селом шукати собі на прожиток. Заглянуло в один двір. Господиня бачить, що воно худе, як граблі, і дасть йому поїсти. Тоді порося піде до другого двору.

Цілий день гасає селом. Але надвечір, як рідна собака, повертається до Ферка. Він сяде на порозі, гладить худобину, а воно слухає його п’яні розповіді та жалі всілякі і ледь не плаче разом з господарем, пише «Екстра Закарпаття».

А одного разу застудився Ферко. Приїхала швидка, бачать, що чоловікові дуже погано. Забрали його в машину. А порося тим часом трохи не збожеволіло. Біжить селом, у корчму заглядає, у магазин. Ніде господаря немає.

• Сповідь закарпатки. Хочеш мого чоловіка? Забирай!

І от коли він все ж повернуся, поросячій радості не було меж. Ледь тин не поламало, так раділо. Минув отак рік. Треба б свинку зарізати. Вже кілограмів сотня набереться. Але Ферко не наважується. Отак і живуть. Свині уже чотири роки. І вона ледь не п’ятам за Ферком ходить.

• Як закарпатка поплатилася за ворожіння

А якось побився він із сільськими хлопцями.  Міліція прилетіла. Хотіли його забрати. Почали кричати на Ферка. І тут із кущів як вилетить щось величезне. А то було в сутінках. Міліціанти не зрозуміли, що то може бути за чудовисько. А тим часом свинка налетіла на одного, і він зарив носом у пилюку.  Інші поспішили покинути містичний двір сільського п’янички.

Всі вже звикли до цього Феркового друга. Тільки от журяться, коли, Боже збав, свиня здохне, хто за Ферком догляне?