Що робила на Закарпатті англійська принцеса
Закарпаття – край унікальний. Срібна Земля не раз переходила із рук в руки правителів, не раз змінювала устрій і не раз належала до різних держав. У зв’язку з такою строкатою історією тут і традиції дуже насичені, і досі залишається багато недосліджених таємниць.
Скажімо, що робила на Перечинщині спадкоємиця англійського королівського роду. У селі Тур’ї Ремети про дівчинку, поховану біля місцевої церкви, говорять із особливою пошаною. Її могилку доглядають, до неї приносять квіти, хоч досі невідомо, що робила маленька Еліс із Туманного Альбіону саме в Карпатах.
Мешканці Тур’їх Ремет разом з ужгородськими науковцями вже давно шукають відповіді на це та ряд інших питань. На сьогодні відомо тільки те, що колись у селі працювали ливарня та кінний завод, де відливали скульптурні композиції та де розводили елітних тварин для скачок та для господарства.
«У нас тут була така собі міні-Європа, – каже газеті «НЕДІЛЯ» завідувачка сільською бібліотекою Тетяна Воронич. – Кінний завод, або, як його називали, жеребинець, відкрився у 1871 році на місці закритої леварні, на якій, до речі, свого часу відлили ту статую Геракла, яка колись знаходилася в Ужку, а нині оздоблює Ужгородський замок. Отже, тут був і іподром, і часто збиралася місцева аристократія. Тож, можливо, саме у справах або для розваг заїхала на Закарпаття знаменита родина з Англії».
Та у сім’ї мандрівників у Тур’їх Реметах трапилась трагедія – померла дочка. Надгробок знаходиться у церковному дворі і видно, що він дуже старовинний. «Поховано там п’ятирічну дівчинку, – веде далі розповідь пані Тетяна. – Дитина з англійського королівського роду. Про неї вже писали багато газет».
Жінка показує в комп’ютері матеріал про Еліс Віндзор.
«Дивіться, краєзнавець і поціновувач старожитностей Тарас Воротняк вважає, що дівчинка була прямим нащадком королеви. Далі бібліотекар цитує текст: «Звідки тут узялися Віндзори, достеменно не відомо. Правдоподібно звучить здогад про те, що це якось пов’язано з іподромом та кіньми. Адже англійці – найкращі коневоди та жокеї. Тож, можливо, хтось із королівського роду завітав на скачки, хотів придбати чи продати племінного скакуна, а тут сталося нещастя. На могилі вказано: Еліс Віндзор – 1853 –1858. Дивина, адже дітей до 16 років не ховали не те що біля церкви, а й на цвинтарях – лише в крайніх випадках! Тобто це може означати, що дівчинка справді особлива. Ми вже подали запит в архіви у Берегові, щоб дізнатися про її батьків. І якщо це справді вінценосні Віндзори – будемо направляти листа королеві Англії, щоб вона знала, що є в Україні могилка її родички й за нею належним чином доглядають…»
Тур’єреметівці стовідсотково не стверджують, що маленька Еліс була принцесою. Вони хочуть знайти історичну правду, але пишаються, що їхнє село дало Закарпаттю багато родзинок, серед яких і знаменитий поштар Федір Фекета, і той же Геракл, і жаб’ячі традиції, і багато іншого. Про батьків Еліс Віндзор у селі, на жаль, до сьогодні ніхто нічого не знає. Проте, вірогідно, що там поховано й інших відомих іноземців, адже на могилах можна прочитати ще кілька зовсім непритаманних для нашого краю прізвищ, серед яких: Де-Госперро, Ел-тарнато та інші.
Отже, хочеться вірити, що зовсім скоро ми дізнаємося, що робила юна англійка в Закарпатті, від чого вона померла й чому похована саме в Тур’ї Реметі, а не на батьківщині.
Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
