У мовній ситуації, яка склалася на Закарпатті, винна сама угорська національна меншина
Чи винна Україна, що закарпатські угорці погано знають українську мову? Про це розмірковує письменник та журналіст Олександр Гаврош.
Свою точку зору на мовне питання Олександр Гаврош опублікував на radiosvoboda.org
Так-так, саме Україну частенько звинувачують закарпатські угорці у своєму незнанні державної мови. Як у тій приказці: «Хто винен? Невістка!». «Не так вчать, не створені належні умови, для угорців це заважка мова, не вистачає вчителів…» Яких тільки не почуєш відмовок, аби не володіти мовою країни, в якій живеш.
Непоодинокі випадки, коли угорськомовні студенти коледжів чи університету приходять на іспити на другому чи третьому році навчання і роблять вигляд начебто прибули з іншої планети, не володіючи навіть кількома фразами по-українськи. Цікаво, як вони потрапили до вишів? Зрештою, як їздять по Ужгороду, спілкуються в магазинах, у гуртожитках? Невже на мигах?
Опубліковані результати цьогорічних ЗНО шокують: Закарпаття знову останнє. Третій рік поспіль. І великою мірою завдяки школам нацменшин. У Берегівському районі, де угорці складають 75% населення, ЗНО з української мови не склали 63% випускників. Майже один до одного. Є села, де 100% учнів провалили тестування. «Трапляються випадки, коли абітурієнти не можуть самостійно заповнити навіть заявку на ЗНО, розповідає Святослав Бабіля, координатор громадського спостереження за ЗНО в Закарпатській області ГМ «Опора».
Тож більшість угорськомовних школярів Берегівщини, які вчили українську мову стільки років, не змогли показати рівень навіть на найменшу «трієчку». То що ж вони тоді робили весь цей час? За що Українська держава платила зарплати вчителям?
І хто винен, що мадяри не знають української? Авжеж, ми з вами! Бо «не забезпечили», «не зацікавили» і так далі. Чомусь ніхто не звинувачує державу, що не «зацікавила» вчити геометрію чи фізику. А от мовою найбільшої держави в Європі, мовою сорока мільйонного народу, серед якого живуть ці 0,3% угорськомовних громадян, ще треба когось «зацікавлювати».
Зрештою, влада взялася наводити порядок у викривленій ситуації і запропонувала один із європейських варіантів підтримки шкільництва національних меншин. Замість «мовного гетто», яке собі хтось успішно розбудовує, пропонується змішана система: дитсадок і початкова школа мовою меншини, а далі перевага надаватиметься державній мові. При цьому мова та література меншини, а при бажанні ще кілька предметів, викладатимуться рідної мовою школярів.
Наприклад, саме така система існує в єдиній у Словаччині українській гімназії імені Тараса Шевченка, де українською викладається кілька предметів, все решта – словацькою. І це нікого не обурює: адже жити її випускникам у словацькій державі, серед словаків, яких у Словаччині такий же відсоток, як українців в Україні. (До слова, так само виглядає ситуація і в єдиній словацькій школі в Ужгороді: кілька предметів словацькою, все решта – українською).
Але цей компромісний варіант (бо існував значно жорсткіший варіант – без дитсадків та початкових шкіл з мовами викладання національних меншин) також не сподобався угорцям, які бажають вчити українську лише як «іноземну». Як її вони вчать, видно із результатів ЗНО.
Будь-яка держава мусить на таку вкрай негативну ситуацію реагувати. Між іншим, якщо 150 тисяч закарпатських угорців мають близько 150 навчальних закладів (на тисячу осіб припадає приблизно один навчальний заклад), то на п’ять тисяч українців в Угорщині нема жодного навіть класу. Це такий міждержавний паритет!
Із Росією ще цікавіше: у нас тисячі навчальних закладів із російською мовою, а там на кілька мільйонів українців – жодного! Бо ж Путін – не дурень, аби виховувати у себе вдома свідомих українців, та ще й за російські бюджетні кошти. Була одна українська бібліотека, та й там бідолашну директорку після тривалого тримання за ґратами засудили до 4 років позбавлення волі умовно.
У Румунії також в українських селах – навчальні заклади з румунською мовою навчання, а не українською. На 51 тисячу тамтешніх українців один україномовний заклад – ліцей імені Шевченка у місті Сигіт-Мармацієй. (В Україні на 150 тисяч румунів працювало майже 150 румуномовних навчальних закладів).
Тим дивніше чути критику нового Закону про освіту з боку цих країн.
У ситуації, яка склалася на Закарпатті, винна сама угорська національна меншина, що всіляко ізолюється від загальноукраїнської інтеграції. Результати плачевні. За даними ЗНО, майже 75% цьогорічних абітурієнтів Берегівщини не склали іспити з математики, а 71% – із англійської мови. Причому ці предмети вони вчили угорською і ЗНО складали також нею. Для прикладу, у гірському Міжгірському районі, значно біднішому і куди менш перспективному, ці гіркі показники удвічі менші. Як це пояснити? Невже знову винна «невістка», себто, Україна?
Вочевидь, рівень шкільництва в угорськомовних селах бажає кращого. Недарма, Будапешт доплачує вчителям, які там працюють. Мобільніші повиїжджали, тепер прагнуть піти і ті, що залишилися. За часткою зменшення учнів у школах Берегівський район на першому місці на Закарпатті. Угорська меншина поступово емігрує. Зауважте, ще до ухвалення «українізаторських» законів. І одна з причин – відсутність перспектив в українському суспільстві. (І в тому числі через незнання державної мови).
Що в такій ситуації повинна робити держава? Певна річ, змінювати ситуацію. Бо ми ж маємо дбати не про виховання кадрів для Угорської держави, куди переходить більшість освіченої угорськомовної молоді із Закарпаття. Нам про своє слід дбати. У кожної держави свої інтереси. І розумний завжди свої інтереси захищатиме, навіть попри небажання сусіда.
Олександр ГАВРОШ, письменник, журналіст
