Страви закарпатських прабабусь, приготовлені з любов’ю
В окремих селах Західної України і зараз готують страви, назви яких, швидше за все, зовсім не відомі для молоді. Наприклад, кендюшник і пшонянники, які наші предки готувати щоразу, коли кололи кабана. Ці ситні і смачні страви для дітей та онуків готує Надія Степанюк із села Діброва. І, як стверджує жінка, їм і гостям, які куштували ці страви, вони припали до душі.
«Пам’ятаю, ще моя бабуся готувала цей ситний і дуже смачний суп, поласувати яким до нас приходили всі сусіди, – розповідає жінка. – А коли вони кололи кабана і варили кендюшнік, то ми йшли до них. Назва супу походить від назви шлунка свині, який називали черево. А ось поляки називали його рубців, тому і суп у них називався флячки. Правда, вони додають в нього жменю промитого пшона. Я ж, відварівши і очистивши від слизу шлунок, дрібно його ріжу і кидаю в каструлю, де вже майже готова порізана картопля.
Поки суп вариться замішую домашню локшину на яєчних жовтках і, підсушивши на печі, кидаю в воду. Правда, коли немає часу, то додаю магазинну локшину. Після кладу порізаний кріп, петрушку, терту моркву, спеції. Нехай хвилину покипить, пару хвилин постоїть, а потім – по тарілках. Моїх рідних від цієї смакоти і за вуха не відтягнути», пише weloveua.
Не пропадають і тонкі кишки. Їх на Поліссі начиняють промитими в злегка підсоленій воді пшоном. Варять до готовності у великій кількості води. Після посипають зеленню, сумішшю перців. «Ці страви дуже смачні і ситні, – каже Надія Афанасіївна. – Невелика жменя пшона здатна забезпечити відчуття ситості.
А ще я готую соломаху. Отже, потрібно в гарну жменю гречаної муки влити трохи води і ложкою замісити рідке тісто. Додати в нього дрібку солі, дрібно порізаний кріп і петрушку. Перемішати і влити в киплячу воду. При цьому воду слід помішувати ложкою. Коли тісто звариться, а це дві-три хвилини, в соломаху потрібно додати трохи шкварок з м’ясом і часник. Цей густий супчик також ситний і має давню історію, адже він свого часу був основною стравою козаків під час походів, про що є згадки в історичних документах. Правда, вони додавали в нього смалець і дрібно нарізане в’ялене м’ясо. Загалом, страви, які готували наші предки, смачні, поживні, ситні. Тому і готую їх для своїх рідних, щоб вони знали, що їли предки і самі могли приготувати ту чи інший смакоту, яку в нашій родині готують з покоління в покоління, для своїх дітей та онуків. Адже такі кулінарні традиції це також своєрідний зв’язок з предками, їхніми традиціями, уподобаннями і їх епохою».
