Як змінила війна закарпатців?
Під час осіннього призову в армію на Закарпатті планують набрати найменшу серед областей кількість призовників. У той же час наші земляки не надто й прагнуть іти захищати кордони. Згадаймо мобілізацію кілька років тому, коли чоловіки масово втікали за кордон та ховалися від працівників військкоматів у лісах. Тож із яким настроєм святкуватимемо цьогоріч День захисника Вітчизни?
Кому до снаги день радянської армії?
Оскільки українсько-російська війна затягнулася, закарпатці стали доволі пасивними, на фронт добровольцями йде все менше краян. Замість хвилі патріотизму, що була очевидною після Майдану, зараз бачимо, що ентузіазму стало у рази менше. Проте не у всіх.
Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 54% опитаних висловили готовність у випадку виникнення відповідної загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках, що майже удвічі більше порівняно з 2012 роком. Таких дві третини.
А як же реагують наші земляки на нове державне свято, яке відзначатимемо 14 жовтня? До того ж цей день буде для всіх нас вихідним.
Результати досить цікаві. 59% опитаних підтримують ідею святкування Дня захисника України і в той же час майже така сама кількість респондентів (56%) – не підтримують ідею скасування святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого, відомого як День Радянської армії і Військово-морського флоту.
Слід зазначити, що наші чоловіки дійсно заслуговують на два свята. Вони справді у нас найкращі. До того ж святкувати закарпатці дуже люблять і на вихідні завжди чекають із великим нетерпінням. Але ні в якому разі свято сильної статі не повинно співпадати з датою, насадженою комуністичною Росією, бо ж ми вибудовуємо нову модель держави і не повинні оглядатися назад, у сіре радянське минуле. Тим більше враховуючи і той факт, із ким воюємо, через кого гинуть наші хлопці.
Травмовані війною
Інше питання, що вдома на АТОшників також не всі чекають із обіймами. Особливо чиновники. Частина бійців, скажімо, досі ніяк не може отримати обіцяну землю. На цьому багато спекуляцій чи не в усіх куточках Закарпаття.
Крім того, часом військові повертаються із гарячих точок не готовими до звичного ритму життя.
Олена Батинська – військовий психолог каже, що одна з причин психологічних травм після повернення додому – це нерозуміння із боку суспільства. Проблема ховається в тому, що на війні люди вчаться швидко приймати рішення, вони самі швидше змінюються. Вдома ж соціум змінюється набагато повільніше.
«Є таке поняття у військовій психології, як психоедукація. Це коли з тобою відбувається щось таке, чого раніше ніколи не було. Лякає не так самий стан, як страх перед тим, що раніше ти з таким не зіштовхувався. Тому ми сідаємо з атовцями, і починаємо між собою розмовляти, ділитись тим, що хвилює чи болить. Когось не розуміють родичі, в когось змінилось коло друзів. Я пояснюю, що ви потрапляли в екстремальні ситуації і повинні переформатуватись в прискореному темпі. У вас особистісний ріст травматичний через військові дії. Розвиток пройшов дуже швидко. На війні у всіх життєві цінності змінюються. І є такі речі, котрі ви раніше не помічали, а після війни стали більш цінувати. Ти цінуєш одні речі, а соціум змінюється значно повільніше. І ось ця різниця в темпах створює проблеми. Тут або чекати, поки цей соціум зміниться сам, або намагайтесь змінити його», – наголошує Олена.
Серед інших проблем АТОшників – затягування в оформленні документів, фізична реабілітація, матеріально-технічне, речове, продовольче та медичне забезпечення після демобілізації.
Історія одного Героя
У травні 2014 року, з початком війни на Донбасі, 15-й окремий гірсько-піхотний батальйон (Ужгород) 128-ї бригади був направлений в зону бойових дій. Керував батальйоном в боях під містами Бахмутівка, Станиця Луганська, Щастям, Трьохізбенка, Дебальцеве полковник Василь Зубанич. Але найвідомішою операцією за його участю став рейд штурмової групи до Луганського аеропорту для прикриття і забезпечення відходу підрозділів. Це був другий за унікальністю і не менш значущий для цієї війни 85-кілометровий рейд в тилу противника з проривом кільця оточення.
Близько третьої години ночі 13 липня 2014 року колона рушила до Луганського аеропорту. Йшли під обстрілами градів і під мінометним вогнем.
Вночі 13 липня колона прорвалася в аеропорт. Зубанич в боях отримав осколкове і вогнепальне поранення, але категорично відмовився від госпіталізації.
З листопада 2014 року він виконував завдання на Дебальцевському напрямку. Там, незважаючи на втрати підрозділу від ракетно-зенітного вогню, бійці утримували позиції в ряді населених пунктів – Нікішине, Рідкодуб, Кам’янка, Чорнухине.
23 березня 2015 року Василь Зубанич за прорив до Луганськогго аеропорту отримав звання Героя України.
Зубанич каже, що робота командира непроста, адже в підпорядкуванні сотні підлеглих, кожен із яких — індивідуальність, неповторна особистість. І з кожним потрібно знайти спільну мову, підібрати не «казенні», а щирі, сердечні слова, щоб достукатися до серця людини.
«Найперше — це особистий приклад і спілкування, — твердо переконаний він. — А ще — бути людиною слова».
Крім того, командир запевняє, що тернистий шлях людей лише загартовує, бо як відомо, сталь кується у вогні.
«Зараз обстрілів у нас стало менше. Життя в окопах, нібито непогане! Але хотілося б, щоб далі! Щоб далі, далі ми просувалися і як би на рахунок цього, щоб швидше все це вже закінчувалося!», – зізнається Герой.
Таких мужніх бійців у складі 128-ї бригади багато. Ми пишаємось ними, дякуємо за відвагу і вітаємо із Днем захисника Вітчизни. Усіх їм життєвих благ, успіхів і статків, усім нам – мирного неба, а державі – процвітання.
