Що розповів закарпатський військовий, який у Криму не перейшов на бік Росії
Вчора в Мукачеві пройшов ряд заходів на честь святкування Дня захисника України. Так, саме 14 жовтня, в день, що поєднав і релігійне свято Покрови Пресвятої Богородиці, і День українського козацтва, і День захисника України, біля православної церкви Київського патріархату по вулиці Ярослава Мудрого відбувся молебень за загиблими в усі історичні часи героями, що боронили волю та незалежність України.
Після молебню відбулися урочистості, організовані спільно громадськими об`єднаннями «Просвіта» та «Союз українок». Оскільки поруч з цією церквою встановлено пам’ятний знак жертвам голодоморів та політичних репресій, борцям за незалежність України, вже стало традицією проводити тут різноманітні заходи з нагоди державних свят. От тільки раніше і міська влада приєднувалася до таких починань, та щось упродовж останнього року ця традиція зійшла нанівець.
Відтепер представники мерії залюбки відвідують тільки ті святкування, що проходять у фестивальному містечку в парку Перемоги. Не став винятком і цьогорічний День захисника України. Організатори святкового заходу навіть запрошення для представників міської влади приготували, але поважних гостей так і не дочекалися. Хоровий колектив «Відгомін», до складу якого входять здебільшого патріоти старшого віку, громадські активісти «Просвіти» та «Союзу українок», виконав кілька патріотичних та повстанських пісень. Слухаючи їхнє проникливе виконання «Чуєш, брате мій, товаришу мій…», я з гіркотою думала: відійде це покоління, і хто ж тоді продовжить патріотичні традиції в нашому непростому краї? Але відповідь на це, здавалось би, риторичне питання, не забарилася – свято закінчилося зворушливим виступом маленьких школяриків, з-під розстебнутих курточок яких красувалися гарні вишиванки. Дітки не просто виразно і усвідомлено продекламували вірші про козаків, татусів-героїв і любов до України. На їхніх личках сяяла радість від причетності до важливої події. Віриться: вони виростуть кращими, ніж ми, і країну нашу зроблять кращою.
Цікаві передсвяткові зустрічі відбулися і в центральній бібліотеці Мукачева. Серед гостей читальної зали – студенти міських коледжів, курсанти військового ліцею. В першому ряду для почесних гостей – учасники АТО, громадські діячі, творчі люди. Справжнім уроком патріотизму, насамперед, для майбутніх офіцерів, став виступ одного з гостей – Сергія Золотова. Раніше мені особисто доводилося неодноразово зустрічати цього чоловіка на різноманітних творчих заходах як барда, що вдало переспівує Висоцького, має й власний цікавий репертуар та допомагає урізноманітнити програму будь-якого свята. І на відзначення Дня захисника України Сергій прийшов, як зазвичай, з гітарою. Однак вразити присутніх цього разу йому вдалося не стільки талантом виконавця пісень, скільки своєю безпосередньою причетністю до свята захисників України.
– А зараз до слова запрошується підполковник Державного Космічного агенства України, офіцер, котрий навесні 2014 року, перебуваючи на військовій службі в Криму, залишився вірним присязі на вірність Українській державі – Сергій Золотов.
Ведуча свята представила гостя, і зала затамувала подих. Сучасному поколінню випало жити в такий час, коли речі, вчинки, поведінка, які мали б бути нормою повсякдення, сприймаються як справжній подвиг. Це говорить про занадто низьку громадянську свідомість переважної більшості суспільства. Саме тому дуже важливо, коли на зустріч з майбутнім нашої країни приходять такі люди, як Сергій.
– Так, це були справді «ввічливі люди», як часто називають російських загарбників Криму, – розповів Сергій Золотов. – Коли вони прийшли до нашого Центру управління та випробування космічних засобів, що знаходився у місті Євпаторія, вони дали можливість безперешкодно залишити місце служби тим військовим, які не хотіли зраджувати прийнятій присязі на вірність Україні і перейти у підпорядкування агресорам. Нас було не так і багато, відсотків 20. Були серед військовослужбовців і такі, що вагалися, як учинити. Але для мене та моїх друзів питання вибору не стояло. Ми відразу залишили центр, а згодом і місто, і півострів, щоб продовжити службу в інших містах України.
Він говорив спокійно, без пафосу, як про повсякденні речі. Про те, як він та його товариші по службі, їхні родини, упродовж двох діб збирали найнеобхідніше і залишали свої домівки, їдучи на нові місця, де доводилося починати життя з чистого аркуша. За свою відданість державі їм доводилося платити не тільки комфортом насиджених родинних гніздечок. Так, дружина одного з колег Сергія, Наталя Онищенко, до цього працювала в Кримській дослідній станції Національного наукового центру інституту експериментальної та клінічної ветеринарної медицини. Присвятила багато років науковим дослідженням, розвиваючи власну кар’єру в цьому напрямку. При захопленні півострова «ввічливими людьми», питання вибору для неї теж не стояло. Мало хто з нас, людей, чиє життя не зачеплене осколками цієї війни, усвідомлює, що за кожним військовим, який не став зрадником-перебіжчиком, стоїть жертовна підтримка його родини, дружини, дітей. Сергій Золотов та ще 8 його друзів-військових продовжили службу в нашому місті, в Західному центрі радіоспостережень на Шипці. Держава й досі не знайшла можливості віддячити своїм відданим офіцерам, більшість з них на новому місті наймають житло, а мова йде не про офіцерську молодь, у якої попереду безліч шансів і можливостей, а про зрілих людей, котрі вже встигли багато чого нажити і в одну мить втратити.
– Ви – майбутні офіцери, – звернувся до курсантів військового ліцею Сергій Золотов, – і я хочу побажати, щоб ваша військова служба відбувалася під мирним небом і на мирній землі. Але ніколи не забувайте про офіцерську гідність і не зраджуйте прийнятій присязі.
Вогники захоплення і поваги блищали в очах юних курсантів. Віриться, що цей простий приклад гідності залишиться в їхніх серцях назавжди.
Валентина ПОПЕЛЮШКА, газета «Мукачево Express, ексклюзивно для zakarpatpost.net
