Ворожимо – приворожимо. Чому на Закарпатті чорту раді у кожній хаті?
Хеловін… Уже сама назва свята, якщо вона звучить не як День усіх святих, декого із закарпатців змушує нервово зригувати і пускати піну з рота.
Інші ж навпаки радіють, коли вулицями гуляють монстри.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ» у Facebook
Тож чому ставлення краян до однієї й тієї ж події є настільки різним.
Причиною є релігійні вірування наших земляків.
Хтось фанатично переконує, що святкувати – гріх, веселитися – гріх, вірити в темні сили – гріх.
Хоча християнство не відкидає їхнє існування. У Біблії багато згадок про диявола та його військо. Але дехто переконує, що святкувати Хеловін – це все одно, що вклонятися сатані.
Спробуємо розібратися. Що найбільше дратує противників свята? Правильно, костюмовані персонажі. Але чому тоді на Різдво, коли як діти, так і дорослі колядники одягаються у чортів, їх так радо зустрічають у кожній хаті. Та і в церквах також! Більше того, їм навіть платять гроші.
Тож де логіка? Ідемо далі. Хеловін асоціюється з ворожінням. Але насправді крім шоу у кафе, ресторанах та на вулицях міст Закарпаття ніхто ніяких магічних дій не виконує. Люди просто розважаються, аби скрасити сірі будні. А от на Різдво та на Великдень і справді багато хто з тих, хто кричить, що Хелувін святкувати гріх, вдається до гадань та чаклувань. З давніх-давлень дівчата гадали на судженого в період зимових свят, хоча церква закликає цього не робити. Виходить, що вони вірять не Богу, сподіваються не на Його підтримку, а самі хочуть збудувати собі долю, заручившись підтримкою темних сил. А скільки різних ворожінь пов’язано з Пасхою! Скільки приворотів роблять представниці слабкої статі, аби змусити когось силоміць одружитися з собою коханою. А потім дивуються, що чоловіки, психіку яких ламають вони самі, спиваються.
Тож невже одягнутися в Гаррі Поттера чи графа Дракулу на Хеловін є таким уже вселенським злом?
Це ж просто одна зі світських розваг. Так само як покладання квітів до пам’ятників під час державних свят. Та й на подив найбільше б’ють на сполох напередодні Хелувіна не священики, а люди мирські.
І на останок… хочеться процитувати історію з проповіді на цю тему кандидата богослов’я, протоієрея Євгена Заплетнюка, який вважається одним з кращих проповідників та християнських письменників України.
«Багато років тому надзвичайно схожі до наших відчуття переживав апостол Павло, якому буквально пощастило жити в час «безперервного Хелловіну». І, знаєте, як він на це реагував? Він не бився в істериках, не писав у соціальних мережах проклять язичникам, і навіть, не намагався відправити імператору петицію про заборону пантеону язичницьких богів, хоча б в якомусь одному тріумвіраті. Він намагався використати будь-яку можливість поговорити про свою віру з язичниками.
Так, одного разу він побачив поганський жертовник, на якому було написано «Невідомому богу». Його настільки вразило побачене, що він явно про це проповідував місцевим грекам, потрапивши до самого Ареопагу. Проповідував з пошаною до них, і з люб’язністю, називаючи їх не слугами сатани (якими вони в дійсності були), але «мужами-браттями». Вони були для нього і братами, і людьми, вартими пошани та максимального авторитету! (Діян.17:23).
Чому б нам навчаючись від цього “Апостола язичників”, не “оцерковити”, не освятити все те, що сьогодні маємо вже, як доконаний факт? Хіба ми зможемо якось відмінити язичницькі чи комерційні свята? Ні, звісно. А якщо так, тоді їх слід переосмислити – наповнити цілком новим, християнським змістом. Хіба ж не реально використати цей день для проповіді нашої, християнської віри у надматеріальний світ? Хіба не можна розповідати ненавченим людям про ангелів? Хіба ж не можна на день Валентина, як в особливий день у році, проповідувати про цнотливість і небезпеку блуду?
Можна, але це не входить у рівень розвитку людей, які звикли лише все критикувати. «Не знаю як, але не так». Те, що колись у нашому народі всіляко висміювалося, нині стає трендом і діагнозом. І це, насправді, дуже сумно. Направду, як священику, наявність у цьому світі ідіотів мене засмучує багато більше, як існування Хелловіну».
Отже, пред тим як звинувачувати когось у безбожництві, перед тим як кидати камінь у іншого, просто варто поглянути на себе в дзеркало і подумати, чи ми маємо на це право.
