Якого закарпатського села бокораші боялися, як чорт ладану
Село, із якого Пинтя зруйнував Хустський замок
На лівому березі найбільшої річки Закарпаття, у долонях гір Німиця, Чічків, Човкове, Чабрин розкинулося мальовниче село Крива.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ» у Facebook
Знаходиться воно прямо в районі так званих Хустських воріт, хоча населений пункт був ізольованим від інших сіл і навіть від Хуста Тисою. Добратися до Криви можна було тільки човном або поромом.
За угорської влади село називалося Tiszakirva. У деяких джерелах перекладається як кривава Тиса.
Справді, згідно з однією з легенд, гірська річка робила місцевим мешканцям тут стільки лиха, що бокораші боялися Криви як чорт ладану.
Зокрема, в оповідці розповідається, що колись по Тисі на плотах люди перевозили із Солотвинських солекопалень сіль, а з Верховини дерево у Середньодунайську низовину. На певному шляху вони мали місця відпочинку. Річки Тиса і Ріка дуже були швидкими, прудкими, а також на них було багато порогів. Як їх проминали, то вже до Криви допливали спокійно. Річкою Ріка плоти сплавляли невеликі (до 20 м), тому у Криві знаходився склад, де вони формувалися у більші (40-50 м) і сплавлялися до Вілока. Відстань пропливали за один день. Найнебезпечнішим було коліно Тиси нижче Криви. І ось на тому місці, на одній скелі з північної сторони видовбано невелику печеру, яку в народі називають печерою Марії-Терезії.
Бокораші боялися цього стрімкого місця. Будь-яка неточність в управлінні бокорами могла призвести до зіткнення зі скелею. Часто траплялося, що бокораші гинули, налетівши на плотах на кам’яне підвищення. Саме в той час в Австро-Угорщині, до складу якої входило Закарпаття, володарювала Марія-Терезія. Духовенство вирішило для уникнення катастроф біля сумнозвісної скелі поставити дерев’яний бюст імператриці і освятити це місце. Щоправда, невідомо, чи після цього бокораші перестали там гинути чи ні.
Про той бюст у Криві досі згадують із особливим трепетом. Хоча дехто переконує, що увічнено там не короновану особу, а святу Кароліну, італійську покровительку моряків, яка й мала захищати бокорашів від небезпеки. Цей варіант справді є більш логічним. Місцеві старожили кажуть, що дерев’яний бюст зробив майстер із Королева.
На жаль, бюст згодом зник. Досі не відомо, хто знищив цю історичну пам’ятку.
За останнім переписом, сьогодні в селі мешкають 1365 осіб, а в 1850 році проживала всього 221 людина.
Першими поселенцями, як свідчать письмові джерела, були Чабрі, звідки виникла й назва Чабрин, потім поселилися Фетьки та Силадії, що переселилися сюди з Міжгірщини.
У минулому населення займалося найчастіше лісорубством та риболовлею. Джерелом заробітків було місто Хуст. Селяни, котрі мали тяглову силу (коней, волів) виїжджали на вивозку лісу, а безкінні трудилися на лісозаготівлях. Селяни, які не мали тягла часто преганяли худобу з одного ярмарку на інший (їх називали ботошами). Всіх корів, кіз та овець, яких закуповували на ярмарку у Хусті, цілими гуртами переганяли в Мукачево та Ужгород. Такі перегони тривали тижнями.
Цікаво, що як засвідчують археологічні знахідки, люди поселились на території Криви дуже давно, ще у бронзовому віці (близько 3300 років тому). Відкриття у сусідньому Королеві найдавнішої на території України стоянки первісних людей, вік якої близько 1 млн років, дав підставу сподіватися на відкриття в майбутньому у Криві слідів кам’яного віку.
Підтверджує гіпотезу і пам’ятка природи – «Соколів камінь» – скеля, на якій здавна гніздяться соколи. Тут було виявлено давні поселення. Про це свідчить знайдений біля підніжжя «каменю» глиняний горщик, в якому знаходились 32 бойових топірці та захисні стріли 3300 – 2800 рр. до н.е.
А перша письмова згадка про село належить до 1378 року. У грамоті, виданій угорським королем Людовиком Великим, Крива фігурує уже як існуючий населений пункт. Належало село волоським воєводам Балку і Драгу, володарям Королівського та Хустського замків (саме діду сумнозвісного графа Дракули).
До XVIII ст. село знаходилося не там, де зараз, а ближче до Тиси. Проте постійні повені змушували людей підніматися все вище на берег, аж поки Крива не опинилася на своєму сучасному місці. Та не лише повені завдавали людям лиха. Село знаходилося у стратегічно важливому пункті, де часто проходили різні війська. Особливо дісталося селянам від татарських нападів у XVI і XVIII ст. та від поляків у 1657 році. Але найбільшого удару Криві завдали угорці під час своєї визвольної війни під керіництвом Ференца Ракоці у 1703-1711 рр.
Ну і що найцікавіше, майже кожен другий хустянин пам’ятає від дідів-прадідів легендарну розповідь про те, що саме з кривської гори Чабрин опришок Пинтя вистрілив – і зруйнував Хустський замок.
Утім… найбільшою гордістю самих кривчан є не це, а цервки, найстарішу з яких, дерев’яну, було побудовано у 1721 році. Вперше про церкву святого Миколи згадується у 1751 році, а востаннє – у 1847 році. А свято-Покровську греко-католицьку церкву зведено у 1888 році, Петро-Павлівську православну церкву – в 1993 році.
Є в селі також будівля сільської ради, бібліотека, пошта, дитсадок та школа.
Заводів та фабрик у Криві, на жаль, досі немає, тож населення працює переважно або в Хусті, або виїжджає на сезонні роботи.
