Як безпритульна собака жила з металевим зашморгом на шиї
Вона була просто бездомною собакою. Хтось викинув її на залізничному вокзалі… Повз неї проходили щодня сотні людей, які виходили з потягу і ніхто не звернув увагу.
Помітила її випадково моя дочка, коли ми гуляли з нашою вівчаркою і вона несподівано потягнула поводок в бік. Недалеко на асфальті лежала руденька дворняга з опухлою шиєю. Стало цікаво, що з нею. Розпитали чергову. Виявилося, що її зловила служба з відлову бездомних тварин і вона вирвалася, прямо з залізякою, яка встромилася в тіло… і так жила… Тоді в місті ще ловили і вбивали тварин, пише газета «Екстра Закарпаття».
Зараз, на щастя, такого звірства у жодному з закарпатських міст немає.
Дріт розірвав не тільки шкіру, але і встромилася в м’ясо, рана була відкритою і кровоточила. До себе Жуля нікого не підпускала. Тільки через місяць вона дозволила погладити спинку і тільки через два місяці вдалося зняти знаряддя страти з її шиї. Зробити це вдалося одній дівчинці, що також її кормила і жила теж неподалік.
Поступово собака звикла до людей. Два рази на день сама приходила до нас і мама годувала її.
Ні на кого не гавкала, але до незнайомих ставилася обережно. Однак … у неї не було головного – домівки. До себе взяти чужу собаку ми не могли, бо на той час мали шість вівчарок і вони б ніколи не прийняли незнайомку в свою зграю. Тому довелося організувати їй хоча б будку. На щастя, знайшовся знайомий, у якого таке «добро» було незатребуваним. Собак він не любив і «будиночок» стояв порожнім уже багато років. Так у Жулі з’явилося затишне містечко.
> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ» у Facebook
Незабаром в будиночку стало «багатолюдно». Собака привела потомство. Від несподіванки голова пішла обертом. Що робити з малюками? Приспати шкода, а господарів іноді важко знайти навіть вівчаркам … Довелося залишити все, як є, покладаючись на волю випадку. З шістьох вижили двоє. Вони були вгодованими і дуже рухливими, але від матері не відповзали. Господарі знайшлися не одразу.
Та один сусід чомусь постійно питав маму, чи вже малюків забрали. Ніхто не розумів, чому його це так цікавить. Сам він заводити вдома тваринку не мав наміру. Згодом ще одна жінка, яка не дала собаці навіть шматочка хліба, раптом почала нарікати, що вулицею вештається собака «незрозумілого походження» і лякає дітей. Насправді Жуля ніколи навіть мухи не образила не те, що дитину… а кішки їли прямо з її миски.
І раптом одного разу очі її посмутніли, ніс став теплим, а ноги почали підкошуватися… трапилось непередбачуване. Її отруїли…
Мама викликала ветеринара, він ввів їй якісь препарати, але врятувати її так і не вдалося.
На жаль, на сьогодні тих цуценят, яких вона привела на світ, також немає серед живих.
Одне з них забрала собі листоноша. Та як з’ясувалося згодом, цуценятко померло страшною смертю. Слід зазначити, що мешкає жінка в селі, де домашня птиця ходить подвір’ям, мало не заходить до хати. Собака ж, як раб, мала бути прикутою до ланцюга.
Тож, як зізналася господиня, Рокі, саме так назвали його, сердився на курей. А після того, як одну з них задушив, її чоловік взяв вили і встромив у собаку.
Дочка Жулі Лала прожила три роки. Господарі в неї були дуже хороші, але собака не любила автомобілі. Бігла за ними і гарчала. Тож якось підчас чергового «полювання» за шинами, потрапила під колеса.
З тих пір минуло багато часу… Історія пригадалася випадково.
Просто днями побачила дуже схожу на Жулю собаку і всі епізоди з її життя пропливли перед очима.
Ірина ДАНИЛЮК, газета «Екстра Закарпаття», ексклюзивно для zakarpatpost.net
