Для чого закарпатці закопують телевізори
Відколи викинув того чорного чорта, почав багато читати, дізнався чимало цікавого.
Було це ще в моєму дитинстві. У село, а жив я в Міжгірському районі, прийшли якісь проповідники, пише газета «Екстра Закарпаття».
Вони всім розказували, що телевізор – це зло і дивитись його не потрібно, бо він зомбує людей і відволікає від головного. Дехто тоді їх виганяв із дворів, кричав на них, взагалі не хотів із ними розмовляти. А от мій сусід їм повірив.
Якось встав я вранці і вийшов на подвір’я. Дивлюся, а дядько Василь там щось порається. Підійшов ближче, а нього в руках – лопата. Бачу, яму копає. Думаю, собака в нього помер, поховати улюбленця хоче. Але враз чую, Шарік лає. Вирішив я підійти спитати, що це він робить.
«Похорон у мене нині»,- не відриваючись від справи відповів мені сусід.
«Невже з бабою Іриною щось сталося?»,- з острахом поцікавився я.
Я ще малим тоді був і мати мого знайомого здавалася мені дуже строю. Хоч мала вона всього років 60.
«Не заважай, іди звідси. Все добре з нею»,- почав відганяти мене від себе сусід.
Я зрозумів, що він не в настрої і краще відійти. Я заховався неподалік і почав спостерігати, кого ж Василь закопуватиме.
Коли яма була вже досить великою, чоловік пішов до хати.
«За трупом»,- міркував собі я.
Але на моє величезне здивування повернувся він із будинку з телевізором у руках.
«Невже він дивитись його тут хоче. Але куди ж підключить?», – мучила мене допитливість.
Та Василь вкинув пристрій у яму і почав її загрібати.
Я не міг повірити своїм очам. Того дня більше до сусіда не підходив. Але за тиждень вирішив знову поцікавитись, чому він це зробив. Василь пояснювати не захотів. Минуло кілька років, я підріс, а той випадок ніяк не виходив із голови.
Та якось одного разу я впав на вулиці з велосипеду і сильно пошкодив ногу. Саме повз мене проходив сусід. Він допоміг мені дійти до його хати, а там взяв мазь і обробив мені рани. За кілька годин я вже знову міг бігати, не боліло нічого.
«Чим же ви обробили мені ногу?», – поцікавився я увечері у Василя.
«То спеціальна настоянка із гірських трав», – відповів він.
Чоловік довго розповідав мені, що то за рослини, коли і як їх збирати, від чого яка з них допомагає.
«Де ж ви про все це довідалися, адже навіть телевізора не маєте?», – не міг я зрозуміти.
«Та це й добре, що не маю, – зауважив Василь. – Відколи викинув того чорного чорта, почав багато читати, дізнався чимало цікавого. З’явилося більше вільного часу для себе, дня науки.
Слова чоловіка на мене дуже вплинули. І я замислився, але відмовитись від улюбленого вечірнього перегляду деяких передач на той час був не готовим.
Відтоді минуло 10 років. Зараз телевізора не маю і я. Розумію, що Василь казав правду. Із екранів нас часто зомбують, пропонують ту інформацію, яка комусь вигідна. До того ж який негативний ефект мають реклами, особливо ліків. Неконтрольоване вживання препаратів підриває здоров’я тисяч наших земляків. Люди чують про якийсь диво-препарат, біжать у аптеку і навіть не розібравшись, що то за ліки, починають приймати. Потім же їм стає погано, вони дійсно хворіють.
Не дарма кажуть, що ті, хто читає книжки, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор. Годинне просиджування перед екраном позбавляє людину можливості саморозвитку, марнує життя. Чого ж корисного можуть нас навчити телесеріали? І натомість скільки потрібної інформації дає література, яку ми купуємо, аби вдосконалити знання. Ті ж новини можна прочитати в газетах, або в Інтернеті. Там ми вибираємо самі що читати, а що ні, а не всмоктуємо те, що нам пропонують інші. Крім того, занурення в іншу, телевізійну реальність, позбавляє нас можливості спілкування з друзями, обміну досвідом.
Тому тепер, пригадуючи випадок із дитинства, не раз думаю про Василя. Простий сільський чоловік мав рацію. Він закопав не телевізор, а пристрій, що поїдає час. Зараз навіть вчені дійшли висновку, що телевізор впливає на людину негативно.
Андрій ТОМИЩ, газета «Екстра Закарпаття», ексклюзивно для zakarpatpost.net
