Закарпатка, що голку взяла в руки задовго до того, як навчилась писати, та її собачки
Тамара ОЛЕКСЮК почали шити у чотирирічному віці і дає життя глиняним Миколайчикам.
Усі ми родом із дитиства і особливо це пригадується напередодні Нового року. Перед сімейним святом кожному з нас хочеться зробити оселю кращою, більш затишною, а близьких порадувати подарунками. І здивувати рідних вишуканими сюрпризами, зробленими власноруч, добре вміє хустянка Тамара Олексюк. У жінки справді золоті руки. Її роботи ексклюзивні і цікаві.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Іграшки заспокоюють, дозволяють повірити в себе та у власні сили
Перший виріб Тамара зробила в чотири роки. Проте навіть тепер, у дорослому віці, каже, що з іграшками не перестає бавитись. Щоправда, уже лише під час робочого процесу.
«Народилася і виросла я на Київщині. Столицю замінила на маленьке закарпатське містечко через родинні обставини. Так склалася доля, – розповідає газеті «Наш Хуст» майстриня. – Не шкодую, бо реалізувати себе людина може абиде, незалежно від того, де живе. Я здобула дві вищі освіти, проте виготовляти іграшки навчилася самотужки. Творча іскра або є, або її немає, цього не дає жоден інститут. Хоча, з іншого боку, немає такого, що б не могла опанувати людина. Важливо мати бажання вчитись і вдосконалюватися».
Талант хустянка перейняла від матері і саме їй завдячує своїм оригінальним підходом до всього, за що береться.
«Мама не була ні художницею, ні майстринею хенд-мейду. Проте не було такої роботи, із якою б вона не могла впоратись. Це перейняла від неї і я. Перші ляльки шила вже в 4 роки. Більше в руках тримала голку, ніж ручку. Перед тим як іти до школи, у 6-7 років я мала вже чималу колекцію саморобних іграшок», – запевняє жінка. – І їх було не 5-6, а десятки. Звісно, то були не шедеври, але подругам мої вироби дуже подобалися. На той час купити гарні іграшки було дуже дорого, та й вибір був не такий широкий, як зараз. Утім ручна робота й тепер цінується у всьому світі».
Тамара Олексюк закінчила Московську академію мистецтв та Дрогобицький педагогічний університет. Але серйозно захопилася лялькарством років 10 тому. Із того часу не лише сама робить креативні іграшки ручної роботи, але й дає майстер-класи дітям, навчає цьому непростому ремеслу дітей із вадами слуху
«Ці малюки мають опанувати якесь ремесло. Їм у житті важче, ніж іншим, бо не можуть почути власного голосу. Звісно, слухові апарати дещо допомагають, але все одно я працюю з ними, щоб зробити світ довкола них кращим, більш яскравим. Рукоділля цим діткам дуже подобається»,- наголошує умілиця.
Усі роботи пані Тетяни різні, двох не те що однакових, а навіть схожих немає. Усі одягнені у вишукані наряди. Скільки в доробку іграшок, майстриня сказати не може, лише зізнається, що тисячі. Щодо натхнення, то зауважує, що ідеї приходять у голову спонтанно, а стимулом для творчості може стати будь-що: навіть побачений посеред дороги опалий листок.
Миколайчики з глини, а собаки – з паперу
Пані Тамара ніколи не замислюється над тим, із чого робити іграшки. Вона переконана, що матеріал можна знайти просто поруч. Це може бути навіть списаний папір, непотрібне простирадло, пластикова пляшка.
«Я працюю у різних техніках – це і скульптура, і м’яка іграшка, і мотанка, і вироби з побутових відходів, скажімо, з газет, електричних лампочок, пластикових пляшок, і з пластиліну, і з полімерної глини, і авторська лялька, і холодний фарфор, і розпис… Пробую, експериментую, вчуся. Життя ж – це постійні пошуки, – стверджує майстриня. – Колись робила іграшки для сина, але тепер він дорослий, тож майструю для чужих дітей. Замовляють багато знайомих… і кожному потрібно щось своє… наприклад, фокусник, пудель, янгол, добра фея чи мультиплікаційні герої».У колекції хустської винахідниці можна знайти і Дідів Морозів, І Миколайчиків, і сніговиків,і сніжинки, і Чеширського кота, і Артемона, і картяра, і курочку Рябу, і «мадагаскарських» пінгвінів, і Машу з ведмедем, і Дюймовочку , і чимало усіляких собак – символів 2018 року.
Жінка стверджує, що в кожну роботу вкладає часточку душі та тепло своїх рук, до кожного виробу має індивідуальний підхід, але головне – таке хобі їй приносить психологічну розрядку та задоволення.
«Щоб робити іграшки, треба передусім мати гарний смак, потрібно вміти дотримуватися пропорцій. Окремо можна говорити про декорування. Це також ціла наука, – розповідає Тамара Олексюк. – Можу з впевненістю сказати, що вироби, які ми виготовляємо з дітьми – не лише допомагають їм опанувати вміння шити та ліпити, майструвати, але й лікують їхні душі. Іграшки заспокоюють, дозволяють повірити в себе та у власні сили».
Хустська майстриня переконана, що така робота хоч і займає чимало часу, але її результат того вартий. За її словами, окремий виріб можна зробити за кілька годин, а на інший треба витратити кілька діб, навіть тижнів. Вона зізнається, що лялькарство є її покликанням і щаслива, що не лише знайшла себе в цьому житті, але й допомагає з пошуками дітям із особливими потребами.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
