Закарпатський кінолог: «Собаки вміють прогнозувати погоду, 14 разів згадуються у Біблії і можуть бути ревниві»
2018 рік – рік Собаки. Тож днями ми вирішили зустрітися з людиною, яка знається на цих тваринах краще за інших і вже 40 років їх виховує
Кажуть: скажи мені хто, твій друг, і я скажу, хто ти. Оскільки найкращим другом людини є собака, то логічно, що за характером чотирилапого можна судити й про його господаря.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Справді собака була першою твариною, яку приручила людина, а нині ці милі домашні улюбленці за популярністю серед людей займають перше місце. Оскільки 2018 рік за китайським календарем є роком Собаки, ми вирішили поспілкуватися з професійним кінологом із сорокарічним стажем Йосипом Січем з Хуста і попросили його розповісти про зв’язок господарів із підопічними, про своє незвичне і надзвичайно цікаве заняття та про кумедні випадки з власної практики роботи з чотирилапими.
– Пане Йосипу, Ви в дитинстві любили собак? Звідки таке захоплення?
– Я любив і люблю не лише собак, а всіх тварин. А собаками займаюся справді з дитинства, з восьми років. То було, звісно, дитяче хобі, а не кінологія, але, певно, саме той період став поштовхом до того, що я вирішив присвятити цій справі життя і зараз кінологією займаюся серйозно. Пам’ятаю, першого мого собаку звали Пальма. У мене завжди були вівчарки. Батьки їх теж любили, але вміння спілкуватися з собаками я перейняв від дядька.
– Коли саме у Вас з’явилася перша німецька вівчарка?
– У 1972 році. То було ще до армії. Мій дядько працював начальником прикордонної застави, мені з ним було дуже цікаво. Багато часу проводив разом із ним. Там проходили всі мої шкільні канікули. У 13 років я вже серйозно займався вівчарками – вмів прокладати слід на заставі, навчав собак команд на затримання.
– Тобто в армію Ви прийшли вже з чималим багажем знань?
– Так. Більше того, я перший на Закарпатті і один із перших в Україні призивався з власними собаками.
– Чому ви вибрали для себе саме сильних духом підопічних… не болонок, не спанієлів, не коллі, а справжніх королів собак – вівчарок.
– Є три типи людей. Перший – люди сміливі і спортивні, впевнені в собі, які ніколи не сидять на місці, вони вибирають службові породи – ротвейлерів, вівчарок, доберманів. Другий – артисти, актори, люди гламурні, які люблять фотографуватися з тваринами, одягати їх, як і себе, робити їм зачіски. Ці люди надають перевагу декоративним породам, тварин носять на руках. І третій тип – ті, хто не впевнений у собі, вони вибирають бійцівських собак, шукаючи у грізному собаці захисту. Але чотирилапий є агресивним передусім до інших тварин, а не до людей.
– А чи правда те, що собака переймає певні риси характеру від господаря. Наприклад, ґазда крикливий, тварина теж постійно починає нервувати. Керуючись багаторічним досвідом, можете це підтвердити чи спростувати?
– Усі собаки такі, як господар. Усі! Більшість людей, збираючись придбати улюбленця, дуже відповідально підходить до вибору. Незважаючи на переваги тієї чи іншої породи, в першу чергу привертають увагу саме зовнішні ознаки тварини, які можуть нагадувати майбутньому власнику самого себе. За коментарями багатьох психологів, це пов’язано з інтуїцією людини, оскільки в підсвідомості кожен сподівається на емоційну близькість саме з такою собакою.
Спочатку схожість може бути помітною тільки господареві тварини. Але коли собака звикає до нового будинку і стає повноцінним членом сім’ї, навіть сторонні люди помічають, як схожі власник і вихованець. Найчастіше схожість настільки велика, що важко визначити, хто більше кого нагадує і з чим саме це пов’язано. Однак очевидно, що людина і тварина дійсно дуже близькі. Часом це проявляється не тільки в зовнішній схожості, а й у поведінці, звичках, манерах. Хорошим прикладом є те, що собака нерідко переймає образ життя власника. Так, займаючись спортом або подорожуючи разом з господарем, тварина має підтягнутий, здоровий вигляд і схожий темперамент. Більше того, кругловиді люди часто вибирають «мордатих» тварин – бульдога, мастифа, люди з витягнутим обличчям нерідко заводять добермана, коллі, вівчарку.
Крім зовнішньої схожості вихованця і господаря, існує ще й психологічний зв’язок. Вважається, що щоденне спілкування і взаємодія з тваринами можуть допомогти людині впоратися з деякими захворюваннями. Багато вчених стверджують, що причиною цього є емоційний зв’язок між вихованцем і його власником, який здатен позитивно впливати на зміни в організмі людини. Наприклад, для лікування дітей з обмеженими можливостями нерідко застосовується каніс-терапія. Заняття передбачають тісний фізичний і емоційний контакт дитини з собакою. Завдяки цьому діти з різними порушеннями нервової системи і опорно-рухового апарату швидше соціалізуються і починають краще орієнтуватися в навколишньому світі.
– Правда, що вівчарки є найрозумнішими собаками у світі?
– Так. Свого часу Стенлі Корен склав рейтинг найрозумніших собак, де в трійці лідерів опинилася німецька вівчарка. Ця порода є універсальною – з неї виходять прекрасний поводир, охоронець, пастуший собака і просто собака, який є членом сім’ї. Вівчарки служать у поліції, затримують на прикордонних постах злочинців, несуть варту у зоні АТО.
– А чи правда, що вівчарка – собака одного господаря і навіть їжу від інших членів родини з рук може не приймати, якщо ґазди немає вдома.
– Німецька вівчарка не є однолюбом і досить швидко звикає до нового хазяїна, але… є між ними такі, що не визнають більш нікого, крім єдиного ґазди. Справді, трапляється, що коли господарем є чоловік і він поїхав у відрядження чи опинився у лікарні, брати їжу від дружини вівчарка відмовляється. Серед моїх такі теж є. Хоча найчастіше чотирилапий поголодує дві-три доби і починає їсти. Ці собаки дійсно дуже вірні. Наприклад, у місті Тольятті є пам’ятник відданості – це монумент собаці, яка терпляче чекала на своїх господарів цілих 7 років. Пес був породи німецька вівчарка.
– Ваш розплідник відомий далеко за межами області, Ваші підопічні є в багатьох куточках України та Європи, у Вас було багато чотирилапих… А чи траплялися на практиці якісь смішні випадки?
– Був. Із Фріцом. Якось бабуся-сусідка купила курчат. Одне з них постійно втікало з дому і йшло до собаки у вольєр. Я його виймав, ніс додому, а за кілька хвилин воно було знову біля Фріца. А він його охороняв. Потім курчатко взагалі залишилося жити у вольєрі. Спало в будці, собака його лапками обійняв і вони так мирно співіснували. Із нього виріс гарний півник і десь у півроку я повернув його господині.
– Але ж у Вас крім вівчарок були й інші породи…
– Так. Ротвейлери. Я мав також міжнародних чемпіонів серед них. Але утримувати дві породи собак складно. Тому вибір знову ж таки зупинив на німецьких вівчарках. Були також кавказькі вівчарки.
– Як правило, батьки передають життєвий досвід та набуті знання дітям. А чи дочки пішли Вашими стопами?
– Фактично вівчарками займається лише Мар’яна. Вона мені допомагала з раннього дитинства. Зараз вона – суддя. Дочки взагалі виросли з собаками. Агнета їх любить, має вдома улюбленця, але кінологія не стала для неї професією. Мої діти люблять не лише собак, а всіх без винятку тварин. У нас вдома раніше були кролики, морські свинки, голуби… зараз є акваріуми з рибками.
– Ви не лише утримуєте собак, але й дресируєте. Розкажіть про заняття.
– Цим я займаюся з 1980 року, але на добровільних засадах. У 1983, 1985, 2011, 2012 та 2014 роках проводив виставки.
– Із якими труднощами довелося зіштовхнутися під час організації виставок?
– Важко знайти спонсорів, а закупити потрібно багато чого – це і кубки, і грамоти, і медалі. А ще ми варили бограч і безкоштовно пригощали усіх бажаючих.
– Яким є Ваше ставлення до нового закону про реєстрацію котів та собак?
– Негативним. Ті люди, що його придумали, навіть не уявляють, скільки тварин опиниться на вулицях! За тварин доведеться платити, сума хоч і незначна, та для когось, хто бере безпородного собаку, можливо, вона і вдарить по кишені, а хтось принципово не захоче віддавати гроші за тварину. Притулки всіх нещасних чотирилапих не вмістять. Та й не всюди вони є.
– А як дивитесь на те, що вівчарок у тому законопроекті віднесли до небезпечних порід?
– То дурість! Яка ж вона небезпечна! Взагалі немає небезпечних собак! Є люди, які не хочуть або не вміють їх виховувати. Для цього повинні бути спеціалісти. До того ж скажу про наболіле: у нас останнім часом почали завозити з-за кордону такі породи тварин, які в наших умовах прижитись не можуть. І це погано. Наприклад, хаскі, маламут не витримують нашу температуру, вони страждають. Для повного «собачого щастя» їм потрібно мінус тридцять, а не плюс сорок.
– Оскільки 2018 рік – рік Собаки, зараз багато кого цікавлять основні якості цього домашнього улюбленця. Людям цікаво, чим можна задобрити чотирилапого… Які основні якості Ви б виділили в цих унікальних тваринах?
– Вони вірні до кінця. Колись у стародавньому Китаї був звичай, щоб в рукаві імператора ховався маленький песик пекінес. Якщо так траплялося, що на очільника держави хтось чинив замах, а поруч не було охоронців, на зловмисника нападало найвірніше створіння – собака! Крім того, у чотирилапих дуже добре розвинена інтуїція. Багато хто з власників переконує, що їхні улюбленці вміють прогнозувати погоду. Перед опадами, наприклад, ті поводяться характерно, можуть навіть відмовитись від прогулянки. До речі, навіть у Біблії собаки згадуються аж 14 разів.
Як ставляться до них люди, тим вони і відповідають. Безкорисні, розумні, можуть виявляти незалежність, мати фобії, бути ревнивими. А ще – собаки мають чудову пам’ять, здатні запам’ятовувати близько 250 команд, виражених словами або жестами. Про знамениту німецьку вівчарку Феллоу свого часу писали найвідоміші світові газети. У п’ять років він розумів близько чотирьохсот слів. Працював тільки з господарем і йому були потрібні тільки слова, ніяких видимих підказок.
Собака – не кіт, вона прив’язана не до двору, квартири чи будинку, а до людини. Вона вміє добре адаптуватися до різних обставин і є дійсно найкращим помічником людства усіх часів.
Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
