Чому на Різдво чорту раді чи не в кожній закарпатській хаті?
Вертепи на Закарпатті багаті як на позитивних, так і на негативних персонажів. У кожному районі, у кожному селі свої звичаї, тож якось узагальнювати їх у розрізі такого багатого на обряди свята, як Різдво, важко.
Проте чи не кожен бетлегем у нашому краї крім діда, ангелів та пастухів супроводжує чорт. Чому саме нечиста сила і чому її так охоче впускають до осель наші земляки? І не лише до будинків, але й до церков! Більше того, їм навіть платять гроші, пише газета «НЕДІЛЯ».
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Зазвичай закарпатські чорти невинні. Зла нікому не роблять, але все ж… назвати їх позитивними персонажами аж ніяк не можна…
Як розповіла керівниця одного з колядницьких гуртів Світлана Липей, на роль нечистого у вертепному дійстві погоджуються далеко не всі. «Я працюю переважно з дітьми і можу впевнено заявити, що чортиками стають переважно непосидючі школярі – як серед хлопчиків, так і серед дівчат. Їхню поведінку в повсякденному житті янгольською назвати не можна», – наголосила жінка.
Та це лише суб’єктивна думка окремої людини. Але звідки ж у нашому такому побожному краї така дивна різдвяна традиція? Тим більше що з наближенням іншого свята – Хелоуїна у нас так гарячково борються з чортами, що в декого аж піна з рота йде. А от на Різдво тих же персонажів зустрічають із розпростертими обіймами.
Відомий український фольклорист, літературознавець, бібліограф, мистецтвознавець і педагог, заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта у інтерв’ю газеті «НЕДІЛЯ» заявив, що з чортами у закарпатців дуже давній фольклорний зв’язок, вони фігурують у наших казках із давніх-давен, скоріш за все, через те, що люди їх боялися і намагалися або задобрити або висміяти. Більше того, за однією із записаних ним легенд, чорт живе саме в нашій області. Якщо конкретніше – у Хусті. Адже назва міста пов’язана власне з хвостом нечистого, який переставляв із місця на місце гори і одна з них, впавши, прищемила йому хвіст. Тож нещасний щосили кричав на весь світ на місцевому діалекті: «Йой! Хвуст! Хвуст!» А люди недочули і прозвали ту місцину Хустом, подумавши, що він вигукує назву населеного пункту. Тож згідно з переказом чортик залишився без хвоста, а тим пагорбом, де це трапилось, і є Хустська Замкова гора.
Проте під час пошуків людини, яка у закарпатському бетлегемі виконує роль бісеняти, траплялися дуже кумедні випадки. Перехожі усміхались і коментували, що практично кожен другий зустрічний може претендувати на цю роль. Дехто ж радив піти в міську раду, мовляв, там нечистого можна знайти точно. Утім, відшукавши таки виконавця ролі різдвяного чорта, вдалося з’ясувати, що часто під час візитів до краян діти найбільше з-поміж усіх колядників цікавляться саме цим персонажем. «Від мене ніколи не плакала жодна дитина, коли я одягався в чорта, – каже аніматор Віктор Світлик. – А от коли наряджався Дідом Морозом, нерідко були сльози, навіть істерики, втечі до мами, виховательки, вчительки і гра у схованки. Пояснити таке важко, адже чортик подарунки не роздає, однак він смішний. Напевно, це й є ключем до всенародного визнання».
До речі, рогатий присутній у вертепних дійствах не лише закарпатців, він супроводжує колядників по всій Україні. А на римо-католицьке свято Мікулаша він разом зі святим Миколаєм іде до малюків і неслухняним дарує прутики.
Церква до таких невинних витівок ставиться позитивно, хоча радить від справжнього диявола захищатися молитвою і добрими справами. Священики також не заперечують, що нечиста сила не лише існує, а навіть може вселятися в людину. «Раніше в церкві був спеціальний чин – екзорцисти, які мали від Бога особливу благодать молитися про визволення людини від нечистих духів або від наслідків їхніх справ. Однак з часом таке служіння перестало існувати – Бог зробив його доступним всім єпископам і священикам, які чесно та віддано звершують своє служіння. Кожне з Таїнств Церкви є водночас і молитвою проти злих сил, при цьому засилаючи Божу благодать на людину. Жодного особливого чину в сучасній Церкві проти вроків, пристрітів чи ще якихось бісівських чарів правдивими служителями не практикується. За свідченням професора Осіпова, навіть у давнину, коли ще існував чин екзорцистів, жодних спеціальних молитов або обрядів вони не мали. Їхні служби були простим читанням псалмів чи загальновідомих молитов, зокрема Господньої молитви – «Отче наш» або Молитви Ісусової», – каже протоієрей Євген Заплетнюк.
Утім зимові свята у наших земляків часто пов’язані не лише з вірою у світлі і темні сили, не лише з колядою та щедрівками, але й різними магічними діями. Навіть у сучасному світі чи не в кожному селі є жінки (деколи навіть чоловіки), які називають себе ворожками.
Такі босоркані не лише займаються лікуванням клієнтів народними методами, але й вершать свої темні справи – відбирають у корів молоко, можуть навести прокляття, наврочити та й взагалі звести зі світу. При цьому такі люди вважаються постійними прихожанами храмів. Молоді дівчата теж час від часу вдаються до зимових гадань та ворожінь. А скільки лише різних забобонів відомо на Закарпатті!? Навіть щодо тих же колядників. Наприклад, першим проспівати про добру звістку повинен хлопчик, якщо першою проколядує дівчинка – господарі хворітимуть. У окремих селах дівчатам взагалі дозволяється колядувати лише на другий-третій день Різдва. І ще одна прикмета. Якщо вдома є домашні тварини, на Різдво їх треба добре нагодувати – тоді рік буде ситним, вдалим у фінансовому плані. Дивно, правда? Бо ж чи в інші дні вони ходять голодними? Або ще така: 7 січня не можна прибирати будинок, займатися господарськими клопотами, аби не накликати хвороби. А якщо щось розсипалося, розбилося, то чекати наступної доби? Ну і ще смішніше повір’я стверджує, що якщо на Різдво шити, то можна втратити зір. І таких забобонів дуже багато. Більшість із них звучать просто безглуздо, але скільки ж наших земляків у все це вірять!
Тому виходить, що живемо ми в певній мірі в театрі абсурду, де магію засуджують, але до неї вдаються, де ходять до храмів і роблять іншим зло, де в одні дні чортам радіють, а в інші – фанатично переконують, що святкувати – гріх, веселитися – гріх, вірити в темні сили – також гріх.
Християнство впродовж своєї історії в більшій чи меншій мірі християнізовувало звичаї народів, до яких воно приходило. І в середовищі нашого народу Церква досить вдало зуміла охрестити чисто поганські звичаї, надавши їм нового, християнського змісту. Але добра частина поганських звичаїв, без жодного християнського значення, залишилась. Тож часто-густо святкування свят насправді, являють собою мішанину християнства з відвертим поганством. І Різдвяні свята не є виключенням. Їхнє святкування дуже часто обертається на те, щоб бути і Богу свічкою, і чорту кочергою…
Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ»ексклюзивно для zakarpatpost.net
