Наші в Угорщині: найбільш переломний момент у житті – працевлаштування за кордоном
Між друзями немає заборонених тем. Коли люди починають задумуватися, про що краще змовчати, – дружба закінчилася, пише gazeta.ua.
Життя – це задоволення. Найбільше задоволення – прокинутися зранку, зачинити в кімнаті двері й писати.
Півроку я в Угорщині, півроку – в Україні. Там працюю, маю клініку, тут – живу. В Україні цікавіше. Європейці не пускають до себе в душу. В Угорщині не ходять одне до одного в гості – зустрілися в кафе, поговорили про політику, гроші, погоду і розійшлися. Ми ж вільно спілкуємося про все.
Стражний – мій псевдонім, а справжнє прізвище – Страшний. Головний лікар підійшов до мене якось і сказав, що недобре, коли на дверях психотерапевта висітиме табличка “Лікар Страшний”. Це прізвище передалося мені від пращура-козака. Він на Січі керував сотнею. У боях відзначався жорстокістю. За це отримав прізвище – Страшний.
Брехня виправдана, якщо від цього залежить життя.
Найстрашніша брехня жінки чоловікові про те, що народила дітей від нього.
Сімейну зраду можна й потрібно пробачати. Якщо дружина захопилася іншим, тобі нічого поганого не зробила. Повернулася – значить, дорожить. Чому б не пробачити?
Перші гроші заробив у сьомому класі. Наш ансамбль “Юність” із музичної школи дав концерт до дня Жовтневої революції. До нас підійшла жінка й попросила зіграти на весіллі. Заплатила 50 рублів.
У студентські роки шив джинси “Левіс” удома й продавав. В Одесі у моряків купував заклепки, нашивки, у валютному магазині – джинсову тканину. Сам брав мірки і шив. Затрати на одні джинси – 40 рублів. Продавав за 130.
Гроші – синонім свободи. Ніколи не позичав і не брав у кредит.
Психотерапевту важко лишитися без заробітку. Доки є люди, у них виникають неврози й вони шукають фахівця.
Радянський Союз – це жодного дня без приниження. Серед людей – хамство й зневага. Не можна в магазині півкіло ковбаси купити, доки не вистоїш у черзі.
Уперше закурив школярем. На уроці біології вчителька сказала, що сигарет важко позбутися, бо виникає залежність. Подумав: “А в мене вийде”. Почали курити з однокласниками по підворіттях. Потім покинув. Зараз курю заради задоволення. Це ціла церемонія: купую тютюн для люльки, додаю до нього сигаретний, скручую на спеціальній машинці. Дуже приємний аромат від нього йде.
Не раз вживав наркотики – із цікавості. У Каліфорнії в США курив із друзями марихуану. Від цієї трави хочеться спати. Пробував галюциногенні гриби. Здавалося, що став розуміти природу. Раз пробував кокаїн. Це – не моє.
Найбільш переломний момент у житті – працевлаштування за кордоном. Цьому передувало звільнення зі “швидкої” після 7,5 року роботи. Винесли догану за те, що сидів у машині з водієм, а не в салоні. Це було несправедливо. Я покинув роботу, яка подобалася.
Проблеми, як собаки: нападають на тих, хто їх боїться. У мене вже років 20 їх немає. Є лише питання, які потрібно вирішувати.
У моєму центрі є кімната для негативу. Тільки там пацієнти можуть скаржитися, використовувати погані слова. У ній брудна атмосфера.
Професійний психотерапевт не дає порад. Він ставить запитання таким чином, щоб людина самотужки знайшла відповіді на свої проблеми.
Технічний прогрес позначається навіть на галюцинаціях людей. Раніше хворим здавалося, що їх переслідують. Зараз – що зомбують через інтернет.
Людина отримує задоволення від влади, деспотизму, садизму, навіть власного болю чи страждань. Це приховане у підсвідомості, проявляється по-різному. Якось мене не пропустили в Україну – авто мало угорські номери. Треба було бачити, з яким задоволенням працівниця митниці мені це повідомила.
“Якщо твоє щастя залежить від когось іншого, у тебе є проблеми”. Сприйняв цю цитату як життєву пораду. Вичитав її у книжці “Ілюзії” Річарда Баха.
Із власними дітьми не сюсюкав. Коли народилася донька, у мене був власний гурт. Як народився син, гастролював із шоу гіпнозу. Няньчився лише з онуком. Коли він плакав, я брав його на руки, воркотав над ним – і він засинав.
Основа виховання – у повазі й спілкуванні. Якщо діти й батьки поважають одне одного, вони завжди знайдуть спільну мову.
Діти наслідують шаблони життя своїх батьків, навіть якщо цього не хочуть. Наприклад, хибна позиція “ми живемо погано, але діти житимуть краще”. Діти житимуть теж погано. Бо батьки закладають таку програму.
Батьки мають дати дитині право приймати рішення і помилятися.
Моє дитинство пахне морем і травами. Біля нашої хати були море і степ. Запахи змішувалися. Місцевість, де дитина живе, впливає на її світосприйняття. Море дало мені широчінь погляду. З’явився потяг до безмежності.
Україна – країна дилетантів. Це означає: орієнтація не на результат, а на імітацію.
Те, що в жінок сильніша інтуїція, – міф. Інтуїція базується на досвіді поколінь. Чоловік за своєю суттю – воїн, постійно в режимі небезпеки. А жінка – збирає корінці, діточок няньчить. Природа не могла їй дати кращу інтуїцію.
У мене немає часу на те, що мені нецікаво. Для решти справ – завжди знаходжу. Не встигає той, хто нічого не робить. У бюрократа завжди немає часу.
Добро і зло – частини цілого. Зло – на це теж воля Божа.
Якщо люди кажуть, що Бог зробив щось несправедливо, значить, насправді вони не вірять у нього. Коли померла мама, мені було дуже важко. Але я не мав жодних претензій до Бога.
Коли Донбас і Крим повернуться, місцевим потрібно буде дати можливість вибору: або “валіза – вокзал – Росія”, або життя в Україні. Для останнього потрібно повернути громадянство. В Угорщині треба знати мову, основні історичні події країни, політичну систему. Після іспиту дають громадянство.
Мого сина поранили на Майдані 2014 року. Він на “йолці” фільмував на камеру все, що відбувається. Вистрілили картеччю, як на кабана, й уразили стегновий суглоб у ніч на 19 лютого. “Беркутівця”, який вистрілив, син жартівливо називає Амуром – богом кохання. Бо, коли оформлювали його поїздку на лікування до Естонії через “Майдан SOS”, познайомився з майбутньою дружиною.
Майдан – це не перемога над “бандою геть”. Це перша перемога України в українсько-російській війні.
