Закарпатець обікрав кафе, щоб нагодувати сина
– Тату, їсти хочу. Я голодний, – благав Сашко, який уже два дні нічого не мав у роті
Часом змінити життя людину змушують екстремальні обставини. Але чи може позитивно вплинути на долю скоєння крадіжки? Виявляється, що так. Навіть такий аморальний вчинок, як пограбування, деколи є стимулом для роботи над собою, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Саме так трапилося і з закарпатцем Володимиром Грищуком, який пішов на злочин свідомо. Та фатальна ніч допомогла йому зрозуміти всі помилки минулого.
Після смерті дружини на його вихованні залишився п’ятирічний Сашко, однак чоловік почав топити горе на дні чарки, тож доля сина не надто його непокоїла.
Замість хліба – пиво
Було близько півночі. Володимир уже спав. Раптом його солодкі сновидіння перервав голос сина.
– Тату, їсти хочу. Я голодний, – благав Сашко, який уже два дні нічого не мав у роті.
– У холодильнику пиво. Випий ковток, – пробурмотів батько.
– Не хочу пива. Хліба хочу, – крізь сльози промовляв хлопчик.
Володимир підвівся. Йому пригадалося вечірнє застілля з дівчатами в кафе, розваги та дзвінкий брязкіт бокалів.
Чоловікові стало не по собі через те, що сам він ще нещодавно розважався з друзями, а дитина сиділа вдома голодна.
– Зараз щось принесу, – рішуче вимовив Володимир, одягаючись.
Де він візьме їжу – ще не знав, але будь-якою ціною хотілося її роздобути. Проте як гаманець, так і кишені були порожніми. Грошей у чоловіка не було зовсім. Після смерті Світлани за постійні прогули на роботі Володимира звільнили. Заробляв, допомагаючи іншим по господарству. Однак уже давно його ніхто нічого не просив зробити… А останні кошти закінчились.
Володимир вийшов на вулицю і думав, що в когось вдасться позичити бодай сто гривень. Але о такій порі місто було безлюдним.
Він картав себе через те, що син справді недоїдає. І найбільше його шокувало не те, що хлопчик, як колись, просив в нього солодощів, а те, що попросив хліба. Він знав: дитина вже забула про цукерки, тістечка та морозиво, навіть не згадує про них. Сашко також навіть не згадував про іграшки. Бабився скляними пляшками, уявляючи, що вони перетворюються на літаки, ракети та машинки. У нього не було нового одягу, ходив по хаті в брудному лахмітті або в тому, що приносили сусіди.
Володимир мало не заплакав, усвідомивши, чого він позбавив сина. У малого дійсно не було повноцінного щасливого дитинства. І все-таки, хлопчик любив його, не за щось, а лише за те, що він у нього є… батько… нехай навіть непутній, але єдина рідна людина.
– Я роздобуду для тебе не лише хліб. Я зроблю тобі царську вечерю! – твердо вирішив чоловік. Хоча навіть гадки не мав, яким саме чином це зробить.
Візит до кав’ярні
Раптом Володимиру прийшла в голову ідея. А що… коли обікрасти кафе. Там же і гроші можна було знайти, і їжу, і ще й випивку.
Чоловік повернувся додому, взяв залізний кілок і велику господарську сумку.
– Тату, ти надовго? – запитав Сашко, побачивши, що батько прийшов, але знов кудись збирається. Хлопчик уже звик до того, що час від часу його кидали напризволяще. Не раз він ходив серед ночі шукати татуся. Інколи вдавалося знаходити його в кав’ярнях. Тоді він отримував від батька шматочок піци, бутерброд із ковбасою або сиром. Проте часто чоловіка не було й по кілька днів.
А Володимир тим часом знайшов чорний вхід, розбив двері і проник до приміщення.
Уже всередині підійшов до бар-стійки і почав пакувати у валізу цукерки, печиво, жуйки, вино, горілку, цигарки…
– Ні, алкоголь я не візьму. Якщо й далі буду пити, ніколи не змінюся, а мій син і надалі голодуватиме, – зненацька вирішив для себе чоловік.
Він швиденько знову поставив на прилавок усі спиртні напої. Ще раз роздивився, що б можна прихватити з собою.
– Так він же хліба просив! – згадав батько і взяв три хлібини. Аби Сашко наївся досита, прихопив ще й кілька пачок масла, кілька палок ковбаси, сир, колу.
Тієї ночі Володимир не спав… вдома частував сина і переосмислював останні роки свого життя. А вранці до нього прийшли поліціянти.
Справа в тому, що непоміченим вийти з закладу чоловікові не вдалося. Камери спостереження зафіксували його нічний візит до магазину. Тож коли продавці виявили пограбування, негайно викликали правоохоронців. Злодія знайшли оперативно. Його затримали. І він одразу у всьому щиро зізнався. Не кривив душею, бо не вмів, розповів усе – що і як трапилось.
Однак за скоєне Володимиру Грищуку довелося відповісти перед законом. Суд виявився гуманним до закарпатця, оскільки протиправні дії ним було скоєно вперше і через те, що він має на утриманні неповнолітню дитину. Та й пошкодували судді чоловіка, який собі не взяв нічого, не прихопив навіть грошей – украв лише виключно продукти для сина. Тож він отримав рік умовного покарання.
Правда, підприємцю компенсувати збитки таки довелося.
– Якби не той випадок, я б спився, – розповів редакції нашого видання Володимир. – Я не міг зупинитися. Звісно, каюся, що вдався до такого ганебного вчинку. Але мені було дуже соромно перед сином за те, що я часто залишав його голодним.
Чоловік справді став на шлях виправлення, навіть знайшов роботу. Зараз Сашко і доглянутий, і ситий, і чистий, а в оселі більше немає ні п’яних компаній, ні бруду, як раніше.
Р.S. З етичних міркувань імена всіх осіб у матеріалі замінено.
Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
