Закарпатський психіатр: аби зійти з розуму, його треба мати
Василь СЛИВКА: «Грань між генієм і душевнохворим дуже тонка»
Сучасний спосіб життя є доволі напруженим, тому це часто призводить до стресів. Одні зі складними ситуаціями здатні впоратись легко і на все дивляться по-філософськи, інші сильно переймаються, накручуючи при цьому себе та оточуючих, ще хтось впадає в депресію, а дехто просто напивається. Про всі ці проблеми ми вирішили поговорити з лікарем, який професійно знається як на питаннях психоневрологічного характеру, так і на алкоголізмі. Отже, сьогоднішнім гостем редакції закарпатської газети «НЕДІЛЯ» є психотерапевт Василь Сливка.
– Василю Дмитровичу, кажуть, що 1 відсоток населення завжди хворіє на шизофренію. Це так?
– Так. Правда. Ця цифра, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, складає від 1 до 1,7 відсотка. Наведу приклад. Можливо, він не зовсім етичний, але гітлерівці знищили всіх психічнохворих, особливо серед свого населення. Протягом деякого часу таких хворих у них не було зовсім. Але з часом кількість знову почала зростати. Це обумовлено генетично. Іншого пояснення досі ніхто не дав.
– Надзвичайно важливе питання алкоголізму. Із року в рік ця проблема набуває все більшої актуальності. Нещодавно ми стали свідками резонансного випадку у Драгові, коли троє підлітків отруїлися спиртними напоями і про Хустщину знову з негативного боку заговорила вся Україна. Скільки хворих на алкогольну залежність на обліку, скільки з них дітей. Як запобігти лиху?
– Проблема обумовлена соціальним фактором. У людей немає впевненості у майбутньому, вони не знають чи буде в них завтра робота чи ні, де взяти гроші,щоб заплатити за комунальні послуги.
Крім того, велика кількість здорового працездатного населення виїхала за кордон. Тож багато хто з наших земляків усі свої соціальні проблеми намагається вирішувати за допомогою алкоголю. До того ж на свята у нас уже така традиція – ходити в гості, пити, пригощати інших. Так було із юними драгівчанами. Вони просто «доколядувалися». Кажуть, що просто куштували.
На жаль, законодавча база в нас вимагає кращого, реформи відбуваються далеко не в позитивному ключі. Наразі поняття «алкоголізм» немає. З’явився новий термін – синдром алкогольної залежності. Доведено, що алкоголізм – це та ж наркоманія. Тільки залежність у цьому випадку виникає від етилового спирту. Але тут парадокс! Кількість хворих невпинно зростає, а кількість взятих на облік при цьому знижується. У чому ж причина такого нонсенсу? Справа в тому, що згідно з нещодавно прийнятим Верховною Радою законом, який стосується психіатрії, та наказом Міністерства охорони здоров’я України, без згоди людини ми не маємо права брати її на облік. Але чи визнає хворий, що він потребує лікування? Звичайно ні. Тому й маємо те, що маємо.
Наприклад, у минулому році працівники поліції до мене доправили чоловіка у стані алкогольного сп’яніння. Він облив бензином себе та матір і хотів підпалити. Поки його привезли до медичного закладу, він трохи протверезився. Від лікування хворий відмовився, а без його згоди ми не маємо права нічого робити. Повнолітня людина може пройти курс терапії і реабілітації лише добровільно, а неповнолітня – за наявності письмової згоди батьків. Поліція також має обмежені права: може тримати п’яного у відділку лише три години, далі ж відпускають людину додому.
Лише якщо, не дай Бог, алкогольно залежний скоїть злочин, який підпадає під кримінал,тобто уб’є, поб’є, зґвалтує, пограбує когось, якщо від його дій постраждає хтось інший, ми маємо право відправити його на примусове лікування. Але це ж крайнощі! І ще один виняток – алкогольний психоз. Тоді просто потрібна невідкладна допомога, бо хворий може померти.
Останнім часом дуже поширений судомний синдром на тлі вживання алкоголю. Це свідчить про неякісне спиртне і відсутність контролю з боку держави. Через це у психіатричному відділенні у нас перебувають багато пацієнтів саме з таким синдромом. Ми йому надаємо допомогу. Він приходить до тями і, якщо наполягає на виписці, його відпускають додому. Хоч людина реально потребує тривалого лікування. Але такі в нас зараз закони. Без згоди ми не маємо права утримувати людину в медзакладі.
– Поговоримо про людей творчих. Є усталена думка, що серед людей мистецтва багато психічнохворих. Як показує історія такі випадки справді траплялися. Але серед них і безліч геніїв. Чим це зумовлено?
– Скажу так: аби зійти з розуму, його треба мати. Грань між генієм і душевнохворим дуже тонка. Згадаймо, наприклад, відомих художників Ван Гога, Гойя, чи письменника Достоєвського. Усі були психічно хворими людьми. Єсенін і Маяковський були схильні до депресій. Часто брак чогось такі люди компенсують алкоголем. У малих дозах спиртні напої вважаються антидепресантами. Зрештою вони, як і Хемінгуей, наклали на себе руки.
– Чи використовуєте в роботі нетрадиційні методи?
– Так. Звичайно. Традиційна медицина у окремих випадках не дає ефекту, тоді використовуємо нетрадиційні засоби, які справді приносять успіх. Найчастіше – при лікуванні неврозів. Зауважу, що всі знахарі є дуже хорошими психотерапевтами, психологами і навіть володіють елементами гіпнозу. Вони можуть дати людині просту воду чи якусь настоянку – і пацієнти одужають. Головне – сила переконання і віра! Навіть при тестуванні психотропних препаратів беруться дві групи добровольців. Одній із них дають ліки, а іншій – плацебо, тобто речовину, яка не має якихось лікувальних властивостей, проте застосовується у якості ліків, ґрунтуючись на вірі пацієнта у їх ефективність. І це плацебо 40 відсоткам людей допомагає. Адже і в Біблії написано, що за вірою нашою воздасться нам. Так, це правда.
– Ще Данієль Дефо розробив соціальний проект реформи психіатрії в Англії. Кращого ніхто не придумав. Серед елітної частини суспільства багато вироджених людей. Прикладом цього є «Ідіот» Достоєвського. Тому Дефо казав, що еліта й багатії повинні платити данину, податок на утримання божевільних. Але ще жодна держава не дійшла до цього. Як гадаєте, наші реформатори можуть таке запровадити? Як вам взагалі медичні реформи?
– У нас можуть все. Наші реформи в медицині впроваджуються людьми, які від неї дуже далекі, думки професіо-налів не враховуються. На наш менталітет намагаються накласти чужі моделі, не враховуючи важливих чинників. Для прикладу, реформи медицини первинної ланки. Як може «швидка» із віддаленого села, що знаходиться за 45 кілометрів від районної лікарні, довезти туди пацієнта за 15 хвилин… та ще й нашими дорогами. Та такого бути не може! До того ж усяка реформа потребує грошей. А в нас як. Скорочують медперсонал, а за вивільнені кошти проводять медреформи. Як казав один дуже хороший юрист, наші реформи є протиріччям здоровому глузду.
– А що можете сказати про психіатричні лікарні. Довкола них зараз багато галасу. Зокрема, після візиту Уповноваженого з прав людини Олега Григор›єва, який оприлюднив свій звіт після візиту до закладу, у якому побував без попередження.
– Умови перебевання у них цілковито нормальні, а от грошей не вистачає. Наразі з’явилася нова редакція закону про психіа-трію. Доповнення до нього вносили люди, які не є компетентними у цьому питанні. Зміст зводиться до того, щоб перейменувати психлікарні на заклади із надання психологічної допомоги. Але краще б не вивіски міняли, а покращили фінансування. У Берегівській психлікарні зроблено такий ремонт, що деякі кімнати там кращі, ніж у готелях.
Щодо Вільшанської обласної психлікарні, то туди вкладено відповідні кошти, проведено централізоване опалення, у міру надходження грошей проводяться ремонти, також буде проведено заміну санвузлів. Нещодавно головний лікар закладу саме про це розповідав одному з центральних телеканалів. Середній медперсонал жінки – як вони можуть бити агресивних сильних психічно хворих чоловіків, як про це пишуть у соцмережах? Усе – лише чутки. Зазначу, що керівник закладу усіма силами вибиває гроші на лікарню, щоб покращити умови перебування пацієнтів. На жаль, медицина в питанні фінансування є пасинком у держави, а психіатрія – пасинком у медицини.
– Кажуть, лише кожен п’ятий психічнохворий звертається до лікаря. Багато хто схильний піти до ворожки.
– За роки радянської влади створився дуже негативний образ психіатра, мовляв, лікують здорових людей через політичні мотиви насильно. Це не так. Нормальний лікар, який себе поважає, ніколи не буде йти на поводу у силових структур. Але біда і в іншому. Наша держава також не підтримує психіатрів. Новими реформами знищується престиж професії. Тому до нас ідуть уже в останню чергу. Спочатку пацієнт піде до терапевта, до невропатолога, до ворожки, до священика. І якщо вони не зможуть допомогти, до нас. Стани в них при цьому вже дуже запущені і дуже важко піддаються лікуванню. Адже людина потрапляє до психіатра на 5-8-ий рік митарств і «ходіння по мукам». Та останнім часом населення стало більш грамотним і почало звертатися частіше.
– Психічні відхилення є у кожного?
– Можу сказати власну думку: є умовно психічно здорова людина. Психічне здоров’я взагалі – умовний термін. Протягом дня у кожної людини можуть бути перепади емоцій, коливання настрою. Але ми можемо собою керувати. Проблема є лише в тому випадку, якщо людина втрачає здатність керувати собою. Дай Бог, щоб у нас було багато таких людей, що мають розум і перспективу не зійти з нього.
– Здорова людина може вчинити самогубство?
– Ні. Таке здійснюється у стані афекту. Причина – стрес. Людина фактично здорова, але не здатна в той момент впоратися зі стресом і не контролює себе, втікає від проблеми, накладаючи на себе руки. Якщо людина психічно здорова, вона ніколи не скоїть суїцид. У всіх нас є інстинкт самозбереження, а в стані афекту він втрачається. У мене з цього приводу була навіть дискусія зі священиками. Справа в тому, що коли людина сама покінчила з собою, її іноді не хочуть ховати. Але Бог казав, що потрібно рятувати будь-яку душу. Тож коли родичі звертаються до нас, ми видаємо довідку про те, що в той момент у того, хто вчинив самогубство, був душевний розлад. Людину ж треба відспівати, а не просто закопати в землю, як собаку. Але окремі священики вважають по-іншому. Питання дійсно дуже дискусійне. Багато суїциду, щоправда, трапляється через алкоголь.
– Чи багато психічних відхилень серед дітей?
– Я працюю психіатром із 1979 року. І за цей час було всяке. Але відзначу, що на початку моєї роботи на обліку було дуже мало дітей. За останні 10-15 років кількість зросла суттєво. Маємо дуже багато випадків аутизму. На це сильно вплинули соціальні фактори. Батьки їдуть на заробітки, залишаючи синів і дочок на дідусів та бабусь. Або вдома заклопотані роботою і на дітей часу не вистачає, сім’ї розпадаються… Батьки змушені заробляти, щоб вижити. Дитині ж потрібне родинне тепло, увага та ласка. Тому й починаються розлади психіки. Завжди кажу, що школа учить, а сім’я повинна виховувати. Також останнім часом дуже багато маємо гіперактивних дітей. Плюс їх зомбують телевізор та Інтернет, де вони бачать насилля, такі ігри, як «Синій кит», та багато іншого не надто позитивного.
– А чи траплялися в роботі якісь смішні випадки, приміром, із алкоголіками?
– Алкоголізм – це не сміх, це – трагедія. Або сміх хіба що крізь сльози. Тому найбільше – трагічних… самогубства, насильство, пограбування…
– А чому існує термін «допитися до чортиків»? Під час галюцинацій п’яні справді бачать всяку нечисть?
– Останнім часом таких, що бачать чортів, дуже мало. А все почалося ще років 100-200 тому через залякування п’яниць релігією, мовляв, горітимуть у пеклі, чорт їх візьме та іншими подібними фразами. Тож людина потім бачить перед собою власні страхи. Зараз же галюцинації переважно тваринні. Людям ввижаються жаби, єноти, білки, мухи, вони чують голоси, наприклад, уявних ворогів або тих, хто їх ніби намагається вбити чи переслідує. У процентному відношенні чортів бачать лише відсотків 7-10 алкоголіків. Часто ще наші земляки інопланетян зустрічають або кажуть, що з комп’ютера ними хтось керує, а промінь із монітору їх поглинути хоче… Згідно з прогресом зараз навіть галюцинації змінюються.
– Спасибі за розмову! Нехай робота приносить Вам і усмішку, і задоволення – як моральне, так і матеріальне.
Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
