Закарпатка приворожила коханого. Чим це для неї обернулося
– Поверніть мені його ! – плакала Марійка на стільчику в будинку відомої ворожки.
Та вже з півгодини відмовляла дівчину. Казала, що Толя – не її суджений. А її суджений інший. Але дівчина не хотіла все те слухати, лише билася в плачах. Благала, що нікого іншого їй не треба. І виклала перед ворожкою дві свої зарплати, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Очі у ворожки загорілися. Гонорар був набагато більший, ніж ті, до яких вона звикла. І раптом вона погодилася. Але попередила, що тоді суджений від неї відвернеться. І може навіть стане ворогом. Але це не стало перепоною для Марійки. Навпаки, її очі засяли радістю.
– Повернуть мені Толю і все, – благала дівчина.
І ворожка дала їй зілля, яке вона мала підкинути у питво Толі. Але проводжала дівчину сумними очима.
Марійка знала, що Толя зустрічається з Лєною, її подругою. І може в них навіть іде все до весілля. Тому на дискотеці, коли всі вже добряче розігрілися, вона підсунула Толі колу, в якій вже був відвар із чарівного зілля. Толя нічого не помітив. Але повертався він додому разом із Марійкою.
Вона весь час щебетала, була на сьомому небі від щастя. І вони почали зустрічатися щодня. І невдовзі призначили дату весілля.
Весілля відгуляли на славу. Марійка ходила селом як пава. Дуже пишалася своєю перемогою. Ще кілька разів вона бігала до ворожки. І та щедро давала їй зілля за добрі гроші. А Толя прикипів до Марічки серцем.
Але раптом він ні з сього, ні з того став гірко пити. Та так, що друзі приносили його додому на плечах, як пораненого на великій бійні. Марічка вже й не була рада такому життю. Чоловік просто тонув у горілці. Вже й замикали його в хаті. А п*яні дружки двері в хаті виламували. За п*ять років так той Толя допився, що не витримала печінка. І одного дня він так і помер під плотом.
Поховала Марійка чоловіка. І стала сумувати довгими ночами. Нарікати на ворожку, на весь світ. Одного дня вона, розлючена, прийшла до ворожки додому. А та тільки головою стала хитати.
– Казала ж я тобі, що то не твій суджений. Ось що ти наробила.
– І хто ж тоді мій суджений? Давай мені його сюди! Розумна яка! – як вжалена, вискочила із-за стола Марічка.
– Скоро ти його побачиш! Але життя тобі його не дасть. І тут я вже не зможу тобі зарадити, – зітхнула жінка.
Марійка ще більше розлютилася на ті слова ворожки. І сказала, що краще вже вона купить собі за кордоном якусь дешеву машину, аніж буду платити таким пройдисвіткам.
– Якраз цього я тобі б не радила робити, – почала буркотіти ворожка.
– А я зроблю! І тобі від мене грошей більше не дістанеться, – пообіцяла Марічка.
– Що поробиш, від долі не втечеш, промовила услід гості віщунка. – Тільки не забудь, що твого судженого звати Михайло і батько його теж був Михайло. Він вже одружений, має донечку. І та донечка якраз вас і познайомить. Але краще б цього всього не сталося. Пізно вже вам знайомства водити. Заплутали ви вже все, що страх. Але правда твоя – роби собі, як хочеш.
Як Марійка обіцяла, так і зробила. Купила автівку за кілька тисяч доларів і почала розганяти свою тугу. То до подруг поїде, то в басейн на термальні води. Якось справді відлягло від серця.
Але одного разу вона поверталася додому, коли вже стемніло. Було не так вже й багато годин, але взимку темніє швидко. Раптом Марійка почула, що позаду машини здійнявся крик. Вулиця була не освітленою. І вона наїхала на школярку. Марійка зупинилася і одразу взялася вести малу у лікарню. Але тут прилетіли батьки, яких хтось повідомив про нещастя. Тож Марічці довелося їхати не в лікарню, а в міліцію.
Невдовзі відбувся суд. Дівчинка зазнала значних травм. Тому батьки вимагали дуже суворого покарання. Марії загрожувала в’язниця.
На суді почали оголошувати імена учасників процесу. Ніби крізь сон Марія почула ім’я батька дитини – Михайло, та ще й Михайлович. Блискавично спалахнули спогади. Ворожка пророкувала її невдовзі зустрітися з Михайлом, у якого й батько був Михайлом. А ще казала, що їх має познайомити дівчинка – його дочка. Вона їх і познайомила. Та краще б цього не сталося – озивалися луною слова ворожки, які вона тоді так зухвало пустила повз вуха.
Дуже важко обійшлися ці місяці Марії. Вона обіцяла оплатити усі операції та ліки, які пішли на дитину. Але батьки побачили, що мала одужує і поволі почали заспокоюватися. Марію відпустили на волю.
Розказати комусь історію про те, що їй навіщувала провидиця, Марійка не наважувалася нікому. Одні посміялися б із неї, а інші сказали б, що в неї поїхав дах після такого потрясіння. А інші могли б і поспівчувати, але хіба від цього стане комусь легше?
Христина Ревта, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
