АНОНС. Як закарпатцям працюється у Чехії
Чому закарпатці їдуть працювати за кордон, чому залишають вдома родини та дітей, чому сподіваються, що в іншій державі все набагато краще?
У кожного на ці питання своя відповідь.
Заробітчанство для нашої області – звична справа, адже тут їздили підкоряти чужі країни ще з діда-прадіда. У різні часи Закарпаття входило до складу різних держав, тож кордони у нас не надто відчуваються…. До того ж вони зовсім поруч… І опинитись у Празі можна набагато раніше, ніж у Києві.
Тому журналіст закарпатської газети «НЕДІЛЯ» спробував з’ясувати, як живеться та працюється нашим землякам у Чехії і чому вони покидають рідні теплі домівки та їдуть світ за очі.
Іван Світлик із Перечинщини нещодавно повернувся з Чехії. Був там вперше. Каже, що більше не поїде.
«Загалом чехи ставляться до нас добре, не принижують, не ображають, навіть бояться за- карпатців, які суперечки звикли вирішувати за допомогою кулаків. Щодо чуток про те, що місцеві грабують заробітчан, то це неправда. Обікрасти можуть. Але не вони. А саме наші. Колись тут діяла потужна закарпатська мафія, так званий рекет. Та це було ще в 90-х. Зараз ті, хто відбирав важко зароблені гроші в земляків, стали підприємцями і повідкривали у Празі магазини та ресторани, готелі та спа-салони. На них працюють самі чехи, – розповідає чоловік. – Їм немає сенсу опускатися до рівня простих правопорушників, адже в них процвітає цілком легальний бізнес. Крім того, дехто з них ще «кришує» заробітчан, має для них свої гуртожитки та знаходить закарпатцям роботу. Щодо поліції, то вона теж до наших ставиться лояльно. Система хабарів усе ще існує. Якщо хтось напився, когось побив, щось неважке накоїв, відкупитися можна. Принаймні, так стверджують наші ж земляки. Щоправда, система штрафів у них набагато жорсткіша за українську. На вулицях чехи не смітять, паркуются правильно, лавиць та сміттєвих корзин не ламають. Міське майно вони бережуть».
За словами Івана, є в чехів доволі дивні і незрозумілі для нас звички. Наприклад, вони залишають взуття перед входом у квартиру, а в оселю заходять босі. При цьому туфлі, чоботи, кросівки чи черевики ніхто не краде.
«Якщо перед дверима на сходовій клітці немає взуття, то у квартирі або ніхто не живе, або там живуть закарпатці, – усміхається наш земляк. – Щодо умов життя заробітчан, то вони цілковито нормальні. Але, як кажуть, кому як поталанить. Хтось живе по 8-10 осіб у одній квартирі, а хтось разом зі своєю родиною, якщо працювати їде сім’я. Нас у кімнаті було двоє. Зі мною жив хлопець із Миколаївської області. У інших двох кімнатах також мешкали по двоє осіб. Коридор, кухня, туалет та ванна – спільні. У нас був Інтернет, нормальні меблі, завжди гаряча вода».
Також Іван Світилик наголошує, що між Закарпаттям та Чехією дуже добре налагоджений транспортний зв’язок, часто їздять маршрутки, рейсові автобуси, завжди можна отримати від рідних передачу чи відправити їм через водіїв подарунки. Коштує проїзд від міста, у якому він працював, до Ужгорода 60 доларів.
При цьому своїм рівнем проживання чехи не задоволені, самі їдуть заробляти у Німеччину та Австрію, купують мало, на всьому заощаджують.
Як одягаються чехи, якою технікою користуються, чи діє ще там закарпатська мафія, чим займаються «клієнти», як ставляться до наших земляків роботодавці?
Про це та інше – у свіжому номері закарпатської газети «НЕДІЛЯ».
У продажу – із 16 лютого.
