До психлікарні люди «підкидають» родичів, немов кошенят. Без документів, без будь-якої інформації

Людей із психічними вадами завжди сторонилися. Чи не тому обласну психіатричну лікарню облаштували на місці бараків колишнього Вільшанського водосховища, в такій глушині, куди в негоду хіба що на гелікоптері дістанешся, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Однак якщо для когось це – лікувальний заклад, то для деяких пацієнтів – єдиний притулок, у якому дехто перебуває роками.

Після візиту до Вільшанської психлікарні Уповноваженого з прав людини і оприлюднення ним звіту з матеріалами, багато хто з закарпатців жахнувся побаченого.

Справді, умови перебування у закладі далеко не ідеальні.  «У лікарні було проведено ремонтні роботи, але переважно у приміщеннях загального користування: у коридорах, кабінетах лікарів, медичних сестер. Разом з тим, стан палат залишає бажати кращого: стелі потріскані і мають великі щілини, фарба на стінах біля ліжок затерта», – наголосив у своїй публікації Олег Григор’єв.

Отже, після того як закарпатці ознайомилися з результатом перевірки, чомусь дехто вирішив, що все це підстава і лікарню хочуть закрити. Дехто запевняв, що на ділянку, яка знаходиться прямо в серці Карпат, уже хтось накинув оком.

Насправді ж мова про закриття закладу не йшла взагалі. Та обурені мешканці області все одно вирішили заступитися за хворих, мовляв, куди подіти 192 із 200 можливих пацієнтів… не на вулицю ж людей виганяти! Та й запущений стан закладу є передусім ганьбою для чиновників, а не для персоналу.

Справді, психлікарня фінансується слабо. І про це заявив завідувач психо-неврологічним відділенням Хустської районної поліклініки Василь Сливка. «Умови там нормальні, а от грошей не вистачає. Наразі з’явилася нова редакція закону про психіатрію. Доповнення до нього вносили люди, які не є компетентними у цьому питанні. Зміст зводиться до того, щоб перейменувати психлікарні на заклади із надання психологічної допомоги. Але краще б не вивіски міняли, а покращили фінансування», – підкреслив він.

От саме ці зміни в законодавстві і стали приводом для того, що областю розійшлися чутки про закриття медустанови.

«Відносно Вільшанської обласної психлікарні, то туди вкладено відповідні кошти, проведено централізоване опалення, у міру надходження грошей проводяться ремонти, також буде проведено заміну санвузлів, – заявив психіатр. – Нещодавно головний лікар закладу саме про це розповідав одному з центральних телеканалів. Середній медперсонал – жінки. Як вони можуть бити агресивних сильних психічнохворих чоловіків, як про це пишуть у соцмережах? Усе – лише чутки. Зазначу, що керівник закладу усіма силами вибиває гроші на лікарню, щоб покращити умови перебування пацієнтів. На жаль, медицина в питанні фінансування є пасинком у держави, а психіатрія – пасинком у медицини».

Що ж стосується того, що замість шести місяців хворі там живуть роками, головний лікар Вільшанської лікарні Ірина Липчей-Семенишин пояснила, що часто доводиться приймати на лікування людей, яких «підкидають» родичі, немов кошенят. Без документів, без будь-якої інформації про них. Тому немає можливості, по завершенні терміну лікування передати пацієнтів до відповідних інтернатів.

На захист психлікарні став і мукачівець, колишній лікар закладу Віталій Баранов. Аби довести закарпатцям, що у спеціалізованій установі не все так погано, він оприлюднив відео, зняте у лікарні кілька років тому.

«Приблизно так із різними варіаціями, залежно від пори року і погоди, проводять свій вільний час десь дві третини пацієнтів Вільшанської ОПЛ, – зауважив він. – Ніхто з них не брудний, не худий, не виснажений. Мало хто з них має такі умови вдома після виписки, чи тим більше в інтернатах. Окремо варто сказати про людину, яка створила лікарню такою, якою вона є. Це – Фома Фомич Чекан, син репресованого юриста із шанованої мукачівської сім’ї корінням з Лалова. Іменем покійного Фоми Чекана не названа жодна з вулиць, його немає у списку почесних громадян, але справа його живе. Вільшани були і залишаються добрим і людяним притулком для найбільш знедолених закарпатців».

Під час суперечок навколо лікувального закладу ужгородська співачка, солістка Закарпатського заслуженого академічного народного хору Мирослава Копинець виявила ініціативу разом з волонтерами відвідати заклад і навіть зголосилася виступити перед хворими.

Поїздка відбулася нещодавно. Гості привезли з собою різні гостинці, памперси для дорослих та інші засоби особистої гігієни.

«Вони, наче дітки в садочку. Знали наперед, що ми приїдемо, готували для нас концерт, – розчулено поділилася згадками про візит мукачівська волонтерка Катерина Легерда. – Стільки вражень від усього. У Вільшанах немає чоловіків-санітарів, весь молодший і середній медперсонал – доброзичливі і чуйні сільські жінки, які співчувають пацієнтам. Для лікаря не проблема обмінятися з хворими рукостисканням чи їсти разом з ними за одним столом».

«Такі емоції, події є дуже важливими для наших пацієнтів. Якщо у людини з’являються сльози на очах, це вже говорить про покращення її психічного стану», – наголосила головний лікар Ірина Липчей-Семенишин.

Поїздкою справді залишилися задоволені всі. Волонтери запевняють: після того як побували в медзакладі, багато що в житті переосмислили і готові повернутися сюди знову, аби подарувати хоч трохи радості хворим, аби скрасити їхні сірі будні яскравими барвами, бо ж як би там не було, а ділитись людським теплом завжди приємно.

Валентина  ЖУК, газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net