Історія закарпатської псевдоворжки. Маєш покинути чоловіка. Він має коханку, яка тебе хоче звести зі світу
Світлана складала на столі картки. Вона посміхалася сама собі. Але від цієї усмішки віяло холодом, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
– Ти маєш покинути цього чоловіка, – вдивлялася вона в свою клієнтку прекрасними синіми очима. – – Він має коханку, яка тебе хоче звести зі світу. Та й потім, він – зовсім не твоя доля. Іти за нього заміж ти не смієш, бо можеш за це гірко поплатитися.
Світлана із величезним задоволенням спостерігала, як очі дівчини наповнюються сльозами. Але потім схаменулася і заговорила до своєї клієнтки дуже лагідно.
– Я знаю, що це важко – розставатися з коханою людиною, але краще зробити це зараз, поки ще щось можна виправити. Якщо ти народиш дітей, вони всі загинуть у дитинстві, а тебе обсядуть хвороби. Ти втратиш і батьків, і хату, і здоров’я. Тому ти маєш поїхати просто зараз в якесь інше місто і більше не нагадувати про себе. Чому б тобі, до прикладу, не вступити в якийсь технікум і якось забути про цю історію?
Дівчина почала довірливо кивати головою у відповідь. Але було видно, що вона з останніх сил трималася, щоб не розплакатися.
– Обіцяй, що сьогодні ж заплануєш собі цю поїздку, – суворо наказала ворожка.
Дівчина пообіцяла. Вона поклала на стіл 100 грн і вийшла з хати – виглядала вона зараз вже трохи спокійнішою.
Все сталося саме так, як і гадалося. Дівчина, яку звали Вірою, поїхала поступати в технікум в іншу область. А Світлана знала, чому вона намовила Віру поступати. Вона була закохана в Сергія. В того Сергія, якого любила й Віра.
Світлана ж весь час тішилася своїй кмітливості – як-то добре вона все влаштувала. Вже місяць вона нібито кидала на карти нещасним жінкам та дівчатам. А їхню долю зчитувала по настрою. Приходить рішуча молодиця, очі горять від злості – хоче помститися. А от коли сидить похнюплена – все ще вірить, що може собі повернути свого коханого.
І як легко Світлані вдавалося читати гіркі думки цих своїх бідних клієнток. Та й заробітки на цьому всьому були в неї непогані. Але ж зовсім не гроші були кінцевою метою для неї, а тільки Сергій. Але на її дорозі зараз все ще стояла Віра, біля якої деколи упадав Сергій. Тож вона попросила одну подругу – ніби це зовсім випадково – спрямувати до неї, ворожки, суперницю. Суперниця прийшла і ось вона, Світланина перемога.
Тим часом вона не втомлювався напоумлювати Сергія, що Віра завіялася в інше місто з якимсь хлопцем. Сергій у це чомусь одразу повірив, не став докопуватися до правди.
- Не дуже він і любить Віру, – тішилася Світлана. Сергій трохи сумував, але ж як він був вдячний Світлані, що зараз вона була поруч – така мила, така рідна. Тож Сергій одразу потрапив у її тенета і вже більше не вибрався звідти.
Життя склалося якнайкраще. Віра й справді згодом завагітніла від якогось хлопця. Але заміж за нього так і не вийшла. А згодом поїхала на заробітки в Італію то там і зникла.
Тільки чомусь історії люблять повторюватися. Світлана народила гарну дочку. Сергій оточив її увагою. Нарікати на життя було гріх. Сергій робив ремонти – заробляв великі гроші, тож вони купалися у розкоші.
Але одного разу вона дізналася, що її дочка подалася до ворожки, і цього разу ворожка все ж таки була справжня. Оксана хотіла виходити заміж за Віталія – свого однокласника. І пішла вона до ворожки – порадитися про своє майбутнє.
А та і виклала перед нею всю правду. Сказала, що Віталій і справді – її доля. Але доля така гірка, що вона нікому такої не побажає. Що Віталій потрапить до в’язниці, що вона втратить житло і буде до старості поневірятися по чужих хатах. А ще про те, що її матінка вчинила великий гріх. Бо вона відбила чоловіка від тієї, якій він був суджений долею.
- Це неймовірно! – вигукнула Оксана. – Це просто брехня! – вона облаяла чаклунку останніми словами і навіть не дала їй ні копійки за послугу.
- Я б теж хотіла, щоб це було брехнею, але це не в моїй волі, – сказала ворожка на прощання. Вона не знітилася. За своє життя встигла побувати в різних ситуаціях.
Оксана одразу ж про все розповіла матері. Але Світлана почала запевняти дочку, що чаклунка набрехала, щоб лиш витягнути більше грошей. І хай вона викине з голови цю зустріч, бо все це неправда. Але серце її раптом здригнулося від тривоги.
З Віталієм дочка все ж таки одружилася. Перші роки вони їздили по закордонах, відпочивали на морі і взагалі ні в чому собі не відмовляли. А потім народився в них гарний синок. А Віталій – завдяки турботливому втручанню Світлани – став директором чималої фірми. Гроші прибували в хату, як вода під час паводку. Але ж і заздрісників у нього не бракувало.
Раптом на фірмі почалися перевірки. Були підозри на неабиякі махінації. На Віталія відкрили кримінальну справу. Його арештували. Віталій справді потрапив до в’язниці. Житло в родини конфіскували.
Сергій так і не зміг змиритися з тим, що сталося – до того ж, ще й так раптово. У нього трапився інсульт і він помер через тиждень після арешту зятя. А через кілька місяців не стало і Світлани. Її теж підвело серце.
Оксана ледь не збожеволіла від цього горя. Та й жити не було де. І спочатку вона тулилася в родичів. Але ті побоювалися помсти з боку конкурентів Віталія. І раптом почали натякати, щоб Оксана шукала собі інший притулок. Краще вже вони допоможуть їй грішми. Довелося їй шукати інше житло.
І де тільки вона з дитиною не жила. І на горищі, і в підсобці, і на кухнях. Працювала і швачкою, і прибиральницею, і сторожем – тільки б були бодай якісь гроші на шматок хліба для неї і сина.
Зітхнула вона тільки тоді, коли нарешті звільнили Віталія. Він все ж таки розшукав свою дружину і сина. У рідному селі Віталія їм, на щастя, дісталося трохи землі. Збудували там – разом із родичами – якусь літню кухню і стали ту землю обробляти. Сили у Віталія вже не ті, що колись, але руки має золоті. Тому родина вже не бідує.
І так радісно їм тепер у тій крихітній хатці живеться! Є тепло в оселі, є що їсти, є рідна людина поруч – що ще треба для людського щастя?
Марія ТИМКО, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
