Як закарпатка опанувала професію грумера
Бути гарними хочеться всім. Навіть собакам. І зараз на Закарпатті у чотирилапих така можливість є.
Косметична індустрія розвивається дуже стрімко: якщо донедавна різноманітні процедури на кшталт стрижки чи манікюру були доступні лише людям, то зараз усе більше домашніх улюбленців стають клієнтами салонів краси, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Хоч професія грумера усе ще досить рідкісна, та з кожним роком набуває все більшої популярності. Вікторія ЮРИК із Мукачева робить зачіски котам і собакам, точніше – стриже їх, уміє з тваринами легко знайти спільну мову і дуже любить свою роботу. Вона розповіла читачам закарпатської газети «НЕДІЛЯ» про секрети перукарської професії і про те, як вона опанувала тонкощі ремесла і як «домовляється» з пухнастими клієнтами про зачіски.
– Вікторіє, те, чим ти займаєшся, – для багатьох виглядає як екзотика. Розкажи, з чого починався твій шлях до професії собачого перукаря… чи як це правильно називається?
– Грумер. Так, професія не з поширених, та я б її екзотичною не назвала. Однак спершу я стала перукарем, так би мовити, людським. Закінчила професійне училище в Ужгороді і здобула фах перукаря. Тоді я була щасливою, бо про цю професію мріяла з дитинства. Однак коли вже диплом був у руках, в жодному салоні краси чи звичайній перукарні для мене не знайшлося робочого місця. Тому довелося шукати інші шляхи, інші види діяльності. Влітку я влаштовувалася працювати вихователем у дитячий табір, а взимку – інструктором з гірських лиж. Згадала про здобутий перукарський фах вже тоді, коли завела собі жорсткошерстого фокстер’єра. Ця порода потребує особливого догляду за шерстю. Можна сказати, що відтоді і почалася моя кар’єра грумера – собачого перукаря.
– Довелося перекваліфіковуватися? А потім як шукала чотирилапих клієнтів?
– Коли постало питання про стрижку моєї собаки, а стрижка цієї породи є одною з найскладніших у грумерстві, я почала шукати необхідні інструменти. На той час у нас для грумерів майже не було професійних знарядь, тому навіть елементарні інструменти, як, наприклад, ножі для тримінгу, гребінці та ножиці, довелося шукати довго. Коли знайшла, то спробувала на своїй собаці. Мені дуже сподобався результат, я зрозуміла, що можу це робити, вдосконалюючи на практиці здобуті раніше навички перукаря, і я вирішила займатися стрижкою собак.
Згодом у мене поступово з`явилися спеціальний стіл для стрижки тварин, спеціальна машинка та ще кілька професійних інструментів. Рекламу робила шляхом розповсюдження візиток та інформації через друзів та знайомих. Ті знання, яких бракувало, здобувала через Інтернет. Тобто в якомусь сенсі я самоучка, адже постригти людину і собаку – це зовсім різні речі. Майстер-класи в Інтернеті, теоретичні знання – зараз це вже не проблема для того, хто хоче реально чомусь навчитися.
Коли вже відчула себе впевнено, пройшовши практику на своєму собаці, почала себе рекламувати. Все ж на той час я вже мала досвід роботи в салонах краси у якості майстра манікюру, педикюру. Багато хто з моїх колишніх клієнтів мав собак, які потребували особливого догляду. Отак і напрацьовувала собі клієнтів у новій сфері діяльності. А далі вже задоволені господарі самі почали мене рекомендувати знайомим.
Оскільки груминг у нашому маленькому містечку є сезонною роботою, мені требо було шукати додатковий заробіток на зимовий період. Влаштовувалася на роботу або продавцем у продовольчі магазини, або адміністратором. Та найулюбленішою роботою на зиму для мене завжди була робота інструктором на гірськолижних трасах. То вже, так би мовити, моє рідне.
– Займалася цим спортом з раннього дитинства?
– Я виросла в горах. З шести років займалася гірськолижним спортом. Влітку в спортивному таборі в с.Костріно, зимою на гірськолижній базі «Красія», і так до 16 років. Коли розпався Радянський Союз, то поступово фінансування спорту перекрили, і я не змогла займатися далі, бо лижний спорт – це дороге задоволення, якщо сам себе фінансуєш.
Потім я вийшла заміж і переїхала в Мукачево. Продовжувала працювати на гірськолижних трасах взимку вже разом з чоловіком. Облаштували власний міні-готель, прокат лиж, займалися інструктажем для лижників. Потім народилися діти і треба було триматися міста (садок та школа). Роботою не перебирала: продавець в магазині, майстер з манікюру, педикюру. А зараз діти виросли, і я знову можу займатися своїми найулюбленішими справами у житті. Це – робота інструктора з гірських лиж та стрижка собак і котів.
– Невже котів теж стрижуть?
– Котів стрижу здебільше пер- сидських. Ця порода дуже специфічна у догляді. Дуже гарні на вигляд персидські пухнастики, але ж вичісувати їх необхідно щодня, щоб довга шерсть не кублилася. Та й спекотно влітку цим красунчикам. Не кожен господар має можливість так багато часу приділяти домашньому улюбленцю. Та й не кожна кицька дається вичісуватися. Тому й доводиться вести таких кицьок до грумера.
– Ти – дитя природи, любиш ходити в ліси по гриби та ягоди. Чим іще душа тішиться?
– Я обожнюю гори, ліс та нашу Карпатську природу. Коли маю час, то можу піти у гори і блукати там цілий день, вивчаючи ландшафт та шукаючи грибні та травні міста. Чим тішиться душа? Маю біля дому свій сад та город. Я його називаю «диким», бо висаджую городину та квіти так, щоб це виглядало екзотично, між помідорами можу посадити квіти, між квітами – кабачки та огірки. Крім городини та декоративних квітів у мене посаджено п’ять видів м’яти, є чебрець, базилік, аптечна ромашка, папороть та бамбук. І все це між чи разом з городиною. Ягідні кущі, екзотичні для Закарпаття рослини (ківі, інжир), а між ними – гірська суниця. Ліпше не писати, скільки в мене отого всього росте, бо то вже буде ціла книга про чотири сотки, на яких чого тільки не росте. Я мічурінка ще та!
– Мабуть, і готувати щось оригінальне любиш?
– Готувати люблю просту та смачну домашню їжу, котра не потребує значних затрат часу. Не можна охопити все. Звісно, люблю побалувати дітей та чоловіка чимось смачненьким, але без фанатизму. Бо є багато інших занять. Тому готую такі страви, на які піде не більше години, а ще ліпше – півгодини. Улюблений рецепт – це ушитко файноє нарізати – і у духовку…
– Коли починається сезон собачих зачісок? Які породи собак потребують твого сервісу?
– Сезон стрижок почнеться, коли потеплішає. Початок, середина весни. Але у мене і сьогодні є клієнти, бо тепло як для зими. Та й клієнтів з кожним роком більшає. Які породи треба стригти? Ну йорків, болонок та тер’єрів найчастіше. Спанієлі та пекінеси рідше, але я вже стригла і колі, і вівчарку, і ретрівера, бо знайома з багатьма ветлікарями, вони просять підстригти хворих тварин для лікування. Інструменти після такої стрижки я обробляю тричі, бо стерильність у роботі – це для мене закон.
– Ти в Мукачеві у цій сфері діяльності така ж унікальна, як коминар Берті бачі, чи є ще грумери крім тебе?
– У нашому місті я вже третій чи четвертий грумер. Першою була Наталя з першої ветеринарної клініки та салону для тварин. Хто був другим чи третім – точно не знаю, але знаю, що такі були. Так, моя робота у якомусь сенсі екзотична. Як і сажотрусів, грумерів у такому невеликому місті багато не треба. Напевно, я вчасно почала цим займатися, саме тоді, коли ця ніша була вільною. А може, мені вдалося її зайняти просто через те, що я люблю і розумію тварин. Я їх відчуваю і можу з ними спокійно працювати, з кожним своїм чотирилапим клієнтом я «домовляюся», щоб процедура стрижки не стала стресом, а була такою ж природньою, як поїсти.
– Якщо це не комерційна таємниця, скільки приблизно коштує собача стрижка?
– У мене ціна за стрижку залежить від об’єму роботи. Собаки ж різні бувають. А ще орієнтуюся на можливості клієнта оплатити догляд за своїм улюбленцем. Наприклад, для пенсіонерів у мене знижка. Скажу тільки, що за свої послуги беру менше, ніж у салоні.
– Ти така багатогранна особистість. Може, хочеш поділитися іще чимось? Що цікавить, чого чекаєш від життя?
– Мені в цьому житті цікаво ВСЕ! Від природи, довкілля, споконвічних основ до технологічного сучасного і перспектив. Кожен день – це для мене, як похід до школи Життя. Не залежно від пори року, щодня я навчаюся чомусь новому від людей, від природи, від життєвих обставин.
Можливо, це прозвучить пафосно і непереконливо, однак я навчилася жити максимально вільно від економіки нашої держави та характеру людей, які мене оточують. Тому що я намагаюся жити просто і по совісті, з повагою до кожної травинки в лісі чи в своєму керті, до кожної мурашки чи собаки, незалежно від того, якої вона породи. З повагою і з любов’ю. І при цьому почуваюся щасливою, бо знайти свою улюблену справу – роботу, яка приносить радість, задоволення та задовільний заробіток, то є один із основних сенсів життя. Я знайшла, але мої пошуки тривають, тому що все навколо тече, змінюється, тож мусиш змінюватися сам в унісон зі світом, щоб залишатися на плаву.
Світлини – з власного архіву Вікторії Юрик
довідково
За однією із версій, слово «грумер» прийшло в українську мову з Англії, з країни, де вперше з’явилася професія грумера (від англ. groom – чистити коня, доглядати, холити). Так називали людину, яка доглядала за кіньми.
Згодом термін «грумінг» став означати всебічний догляд за домашніми тваринами, що включає в себе догляд за шерстю, обробку зубів, кігтів, вух, очей, анальних залоз, стрижку собак і кішок. Відповідно фахівець, який виконує послуги з догляду за тваринами, отримав назву «грумер».
У дев’ятнадцятому столітті серед представників аристократії було модно робити грумінг своїм собакам. Це мистецтво процвітало у Франції в період правління королів Людовика XV і Людовика XVI. Тоді, як і в наш час, улюбленою породою був пудель, тому грумінг в основному обмежувався цією породою. За часів правління короля Людовика XVI карликовий пудель став офіційною придворною собакою. Приблизно в той же час у Франції були засновані перші зафіксовані документально салони грумінга.
Історичні джерела не вносять ясності в питання, коли саме вперше з’явилися і завоювали популярність стрижки для домашніх собак. Походження стилів стрижки домашніх собак встановити точно досить важко.
Майстри, які бездоганно володіли цим тонким мистецтвом, завжди цінувалися на вагу золота . І хоча вартість їхньої роботи була надзвичайно висока, нестача в клієнтах ніколи не відчувався. Бо, як каже давнє англійське прислів’я, кінь і пес складають багатство джентльмена.
Сьогодні грумінг став одним із найбільш розвинених і різноманітних сукупностей косметичних процедур, що дозволяє підтримувати особливості і характерні ознаки різних порід собак.
Валентина ЖУК, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
