Наталія ШЕТЕЛЯ про зоряних випускників, перспективи студентів та культурне життя Закарпаття
Директор Ужгородського коледжу культури і мистецтв розповіла, чому деякі талановиті випускники після закінчення навчання їдуть працювати за кордон, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ»
Хоча носієм культури є кожен із нас, але далеко не кожного можна назвати її творцем. І найбільшим осередком цього містичного й загадкового культуротворчого процесу в області є Комунальний вищий навчальний заклад «Ужгородський коледж культури і мистецтв» Закарпатської облради, де навчається найбільш обдарована молодь нашого краю: майбутні музиканти, артисти, актори, режисери, шоумени, фахівці з інформаційної, бібліотечної та архівної справи. Тож сьогоднішнім гостем закарпатської газети «НЕДІЛЯ» є директор коледжу, кандидат психологічних наук Наталія ШЕТЕЛЯ. Під час «Недільних бесід» вона розповіла про здобутки закладу, відомих випускників, перспективи випускників після отримання диплому, виїзд закарпатської інтелігенції за кордон, власні секрети та багато іншого.
– Пані Наталю, Ви – ділова успішна і відома жінка, постійно зайнята. На Ваші плечі лягає щодня чимало роботи. А з чого починається Ваш день?
– Якщо говорити про коледж, то передусім – із контролю приміщень. Усі служби доповідають, чи все добре. У нас у гуртожитку живуть неповнолітні діти, тож такі заходи безпеки є обов’язковими. Якщо все гаразд, приступаємо до навчального процесу. Справді, дуже багато питань постійно потребують оперативного вирішення. Звичайно, навчання головне, але крім цього у нас велика увага приділяється творчому процесу. Ми ж – не звичайний, а спеціалізований навчальний заклад. Тому просто лекції – не для нас. Тут на кожному кроці вирує творче життя, і без нас у місті та області не проходить жодного заходу: починаючи від різних зустрічей, де повинні бути присутні дівчина та хлопець у національних костюмах, і закінчуючи масштабними концертами. І стосується це не лише галузі культури, але й спорту, волонтерських та інших сфер життя Ужгорода.
– А скільки у вас навчається студентів?
– 248 на денній формі. Спеціальності такі: «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», «Музичне мистецтво», «Сценічне мистецтво», «Менеджмент соціально-культурної діяльності», «Хореографія». У минулому році ми відкрили нові спеціальності та трансформували під сучасні вимоги. Наприклад, «Сценічного мистецтва» раніше не було. Існувала спеціалізація «Видовищно-театралізовані заходи», тож театрали навчалися саме там. Зараз у області є велика потреба в акторах. Маємо в Ужгороді два театри – драматичний та ляльковий, у Мукачеві, нововідкритий у Хусті.
Крім того, колись була спеціальність «Народна художня творчість»,тепер її перейменували на «Менеджмент соціально-культурної діяльності». Також раніше була спеціальність «Бібліотечна справа», тепер вона називається «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Тобто простір суттєво розширився. І ще ми відкрили спеціальність «Музичне мистецтво», де об’єднані «Хорове диригування», «Народні інструменти»,«Духові інструменти» і «Естрадні інструменти». А на «Менеджменті соціально-культурної діяльності» більше готуємо фахівців з менеджменту соціокультурної діяльності, головним завданням яких є збереження національного культурного продукту. З цією метою на базі коледжу в минулому році відкрито студію естетичного виховання, де мають можливість навчатися діти викладачів та жителів міста безкоштовно, а наші студенти мають можливість проходити педагогічну практику.
– А якісь нові спеціальності хочете відкрити?
– Так. У планах таке є, і ми над цим активно працюємо. Ми повинні постійно відчувати ринок, тільки тоді будемо конкурентоспроможні. Приємно відзначити, що всі наші випускники розподіляються на роботу в різні установи та заклади області. Цим може пишатися далеко не кожен вуз.
– Зараз знімає кожен, хто має телефон, фотоапарат, відеокамеру. YouTube став частиною нашого життя. А чи не на часі почати підготовку не лише театральних, але й акторів кіно?
– Це – моя мрія, яку я виношую дуже давно. Але є дві проблеми. Перша і основна – матеріально-технічна база. Для відкриття спеціальності потрібні великі капіталовкладення. І друга – викладачі. Студентів же треба вчити. Маємо чудових фахівців, які працюють на телебаченні, але згідно з ліцензійними вимогами викладацький склад повинен мати відповідну фахову освіту з певною кваліфікацією в дипломі. Та все ж над цим питанням ми працюємо.
– У плані міжнародної співпраці маєте напрацювання?
– Саме одним із наших завдань є забезпечення проведення на базі коледжу Міжнародних, Всеукраїнських, обласних заходів, у яких брали участь наші колеги з європейських навчальних закладів. Це було дуже нелегко зробити. Багато сил, енергії і часу пішло на підготовку цієї роботи.
Підписання міжнародних угод – нелегка справа.Нещодавно у нас побували викладачі та студенти Пряшівської консерваторії ім.Д.Кардоша. Викладачі провели майстер-класи з нашими студентами з естрадного вокалу та хореографії.
У рамках співпраці наші викладачі також запрошені до Пряшівської консерваторії для майстер-класів, а студенти – для проходження практики. Аналогічна співпраця є між коледжем та Будапештським училищем ім. Егреші Бені. Там безкоштовно навчаються студенти нашого коледжу. Така ж співпраця планується з Пряшівською консерваторією.
Отримання подвійного диплому не має жоден коледж. Це вперше. І ми будемо продовжувати таку співпрацю. У перспективі плануємо такі ж заходи запровадити з іншими навчальним закладами Чехії, Польщі, Франції, Німеччини.
Підготовку з підписання угод уже розпочато.
У наших планах максимально забезпечити участь студентів та викладачів у культурно-творчій діяльності, всеукраїнських та міжнародних конкурсах і фестивалях. Для цього ми налагоджуємо співпрацю з аналогічними закладами Європи. На базі коледжу діє обласний конкурс хореографії. Я хочу, щоб ми започаткували щорічні конкурси: багатожанрові, які ще більше привернуть увагу до нашого закладу і стануть частиною профорієнтаційної роботи.
Ми і сьогодні пишаємося нашими переможцями конкурсів
– Коштів на костюми, інструменти вистачає, чи доводиться шукати самотужки?
– Ми – комунальний навчальний заклад, тому обласна рада нам допомагає. Спонсорів не залучаємо. Так, ми – творчий навчальний заклад, тож у роботі насамперед нам необхідні музичні інструменти. Протягом останніх років було закуплено акордеони, баяни, цифрове піаніно, труби, саксофони, контрабас, скрипку, бубни. Костюми є головним атрибутом на будь-якому фестивалі, конкурсі…
Ми закупили вже 2 набори костюмів для мажореток (в т. ч. чоботи, головні убори) і Ви є самі свідками того, яким попитом користуються наші мажоретки. Вони підкорюють не тільки українського глядача, але й Європейські столиці. Завдячуючи їм про нас знають далеко за межами Ужгорода. Це прекрасна профорієнтаційна робота. Молодці.
– За роки, які очолюєте коледж, у роботі було більше позитиву чи негативу?
– Позитиву. Я живу цим коледжем, виросла в ньому. Тут вчилась і сама, знаю все зсередини. Після завершення навчання працювала тут лаборантом, методистом, викладачем Ужгородського факультету, заступником декана Київського національного університету культури. Пройшла всі службові сходинки в коледжі. Кожен крок давав позитивний результат, дозволяючи мені професійно зростати. І я раділа цьому. Працювати на благо рідного коледжу, на зростання його іміджу, престижу – це справжнє щастя.
– І що ж вагомого вдалося зробити?
– Свою діяльність я розпочала заміною системи опалення. Викладачі та випускники коледжу пам’ятають, як важко було зимою навчатися в напівхолодних аудиторіях. Для цього, на наше обґрунтоване прохання, було виділено кошти для модернізації системи опалення та котельні.
До цього часу в гуртожитку не було теплої води (протягом 25 років).Проведена колосальна робота, але нам ще потрібно її завершити, щоб тепла вода була не тільки в опалювальний сезон, а цілий рік. Для цього вже підготовлені необхідні документи. Ми зробимо все, щоб після завершення опалювального сезону зняти цю проблему.
У 2012-2013 роках у корпусі коледжу зроблено душові кабіни, що дає змогу за необхідності їх використовувати як викладачам, так і студентам (особливо хореографам).
Головне наше завдання – зробити гуртожиток європейського зразка. У нас готова проектно-кошторисна документація на гуртожиток, готовий позитивний висновок державної експертизи.
П’ять років тому ми мали декілька старих непрацюючих комп’ютерів, які підлягали списанню. На сьогодні у нас оновлений кабінет інформатики, розгалужена система Інтернету, більшість кабінетів комп’ютеризовані, є мультимедійне обладнання.
Незважаючи на те, що в навчальному корпусі відремонтовано дуже багато, є ще над чим працювати, ми ще далеко від завершення цієї роботи. Зроблено капітальний ремонт індивідуальних та деяких групових кабінетів. Крім того, відремонтовано прекрасну велику хореографічну залу та 3 малі хореографічні зали. Нам заздрять хореографи з України та Європи.
Також зроблено малу хореографічну залу в приміщенні, яке раніше здавалося в оренду. Ми вирішили по-іншому. І, як бачите, зробили правильно. Відремонтовано маленький хореографічний зал на другому поверсі, там теж хотілося б зробити систему кондиціонування. Нами капітально відремонтовано актову залу. У моїх планах капітально відремонтувати театральну залу, спортивний зал, бібліотеку, покрівлю коледжу.
– Якщо говорити про студентів, як гадаєте, вони самі хочуть до вас іти вчитись, адже на вибір дітей впливають здебільшого батьки?
– На творчі спеціальності, скажімо, «Музичне мистецтво», «Сценічне мистецтво» і «Хореографія», більше йдуть за покликанням, а на «Інформаційну, бібліотечну та архівну справу» йдуть зазвичай під впливом батьків, які навчались на бібліотечній справі. Наприклад, мама чи бабуся були бібліотекарями, тож діти продовжують їхню справу. До речі, наші спеціальності затребувані і дуже популярні, у нас щороку великий конкурс.
– А яка саме спеціальність користується серед закарпатської молоді найбільшою популярністю?
– «Хореографія» і «Сценічне мистецтво».
– А не шкода потім, що деякі талановиті випускники після закінчення навчання їдуть працювати за кордон?
– Шкода. І так є не тільки на Закарпатті. Дуже багато хто їде за кордон. Там платять набагато більше. Але тішить, що, скажімо, хореографи їдуть за контрактом на шість місяців, а потім все одно повертаються з набутим досвідом, який використовують у нас. Назавжди виїжджають далеко не всі. Багато хто з наших випускників працює і Києві і реалізує себе там, особливо хореографи.
– Зараз багато говориться про відродження традицій, про повернення до першовитоків. А чи можливо новій генерації представників культурної сфери, тобто вашим викладачам,студентам, почати впроваджувати в життя нові традиції?
– Ми справді дуже багато працюємо над відродженням і збереженням наших традицій, а щодо нових, то зараз дуже популярними стали флешмоби. Тож ми їх часто проводимо, вносимо в них цікаві родзинки. Наприклад, до четвертої річниці Нацгвардії ми провели флешмоб із військовими. Готувалися до нього місяць. Вийшло дуже цікаво. Студенти задоволені. Відео має вже більше 2-х тис. переглядів. Маємо той же ансамбль «Мажореток», беремо участь у «Великодніх гуляннях», різних фестивалях. Так, можна сказати, що ми диктуємо моду у питанні нових культурних традицій області.
– Ви – людина відкрита і до студентів, і до викладачів. Але, як кажуть, хата, чи то навчальний заклад, то не церква. Буває всяке. Що робите, якщо виникають конфлікти між студентами та їхніми наставниками?
– Усе дуже індивідуально і залежить від ситуації. Не маю звички запрошувати в кабінет, сідати в крісло і з’ясовувати стосунки. Краще, йдучи коридором, поговорити зі студентом про щось спільне і не наказово, а дружньо запросити до себе, щоб продовжити розмову. Знаючи ситуацію, цікавлюся у студента, як у нього справи, що хвилює. Оскільки я не є свідком жодного з інцидентів, стараюся розглянути ситуацію так, щоб не образити ні студента, ні викладача. Займаю нейтральну позицію і намагаюсь подивитися на ситуацію збоку, не будучи учасником. Хоча роблю все для того, аби конфліктів не виникало. Краще попередити виникнення конфлікту. Я навіть кандидатську дисертацію з психології захищала на цю тему.
– Гаразд, а як психолог і стратег, займаючи керівну посаду, чи пробували Ви використовувати в роботі теорію стресу Поплавського. Чи самі виходите на сцену?
– Так. На урочистостях з нагоди 65-річчя коледжу я співала разом зі студентами, хоча сама є театралом, але співати люблю. Торік, на 70-річчя коледжу, я також співала.
– Зараз проводиться дуже багато творчих конкурсів, Ваші студенти є їхніми активними учасниками й переможцями. Назвіть лише ті, які мають для Вас найважливіше значення.
– Міжнародний конкурс–фестиваль «Станкович фест», де в цьому році наш студентський хор виборов першу премію, та Міжнародний конкурс імені Дмитра Бортнянського, де кілька років тому наш вокальний ансамбль здобув перемогу.
Ці конкурси вагомі через те, що їхніми учасниками є не лише коледжі культури, а музичні коледжі, академії та консерваторії. Тож серед спеціалізованих музичних закладів перемоги є дійсно престижними.
– А кого з випускників Ви б відзначили? Талановитих і відомих багато, але хто став найбільш зоряним?
– Співак Іван Попович та акторка Римма Зюбіна. До речі, вона була в нас 1 вересня на лінійці і дуже тепло про нашу роботу відгукувалась. Студенти не могли її відпустити, так їй раділи. Фотографувалися, спілкувалися з нею. Загалом вона дуже цікава особистість, ми страшенно раді її успіхам, пишаємось нею. Директор філармонії Іван Микита також є нашим випускником, багато викладачів коледжу.
– Як театрал що можете сказати про театральну реформу в області – перенесення театрів. Чи готовим був Хуст до звання Закарпатського обласного театру драми і комедії, коли в місті немає жодного професійного актора?
– Я роки два тому з профорієнтаційною роботою була у Стеблівсь-кій дитячій школі мистецтв, директором якої на той час був нинішній виконувач обов’язків директора обласного театру драми і комедії в Хусті Василь Снітар. На той час ми з ним знайомими не були. Але те, що я там побачила, мене вразило, шокувало навіть. У нього були суперові нові музичні інструменти. Тоді я в коледжі ще не мала електричного піаніно, а він мав. Подивилась на ремонти, які він зробив, нові парти, стільці – і в мене перехопило подих. Я була вражена! Такий молодий директор зробив у сільській школі мистецтв таку красу! А порівняти в мене є з чим, бо була і в інших школах. І тут почула через роки, що в Хусті відкривається театр, а керівництво області в.о. директора призначило його. Я подумала: якщо театром керуватиме саме Василь Снітар, там усе буде добре. Я у це вірю, бо він суперкреативна людина, професіонал і дуже любить свою справу. А це в роботі головне. Переконана, що лави Закарпатського обласного театру драми і комедії поповнять і наші випускники.
– Після творчих конкурсів лунає завжди багато нарікань щодо справедливості визначення переможців. У мистецтві немає чітких критеріїв щодо кращих, це не спорт, де все чітко і справедливо: прибіг першим – отримай медаль. За якими критеріями обирають кращих? Чим керується журі?
– Усе залежить від напрямку: хореографічний чи музичний конкурс. Якщо міжнародний, до складу журі запрошують представників із-за кордону. У них із нашими суддями бувають розбіжності щодо бачення найкращих. А от критерії, на які звертають увагу: професійні здібності, не просто талант, а ще й харизма. Крім того, на деяких конкурсах є чіткі критерії, скажімо, виконання твору повинно займати не більше трьох хвилин. За порушення регламенту знімаються бали. Тобто конкурси «загнані» у певні рамки. Але, вважаю, що це правильно. Загалом в Україні наш коледж дуже активно бере участь у різних конкурсах. Зараз мене дуже зацікавили міжнародні.
– Чого у плані культури не вистачає Ужгороду, Закарпаттю?
– Незважаючи на всі заходи, які проводяться в місті Ужгороді, нам ще не вдалося перетворити його на Європейський культурний центр. Для цього потрібно максимально використовувати культурні проекти, які сприятимуть економічному добробуту міста. До прикладу: культурний туризм.
Останні роки в області широко проводяться різні фестивалі. Приємно, що керівники краю це розуміють і сприяють цьому. Треба зробити так, щоб люди стояли в черзі на виставки, концерти, наші концерти, які показують та розвивають закарпатську культуру. Так місто стає відомим і починає приваблювати інвесторів. Також треба пам’ятати, що обличчя міста та інфраструктура культури повинні йти в парі.
Ужгородський коледж культури і мистецтв міг би багато зробити в культурному плані, якби площа перед закладом була приведена до відповідного стану. Нашого бажання недостатньо. Керівники міста повинні постійно над цим працювати. Освіта має споживати культурний продукт.
– І трохи особистого. Що привело до сьогоднішньої посади? Ким ви мріяли стати в дитинстві і чому обрали саме сферу культури?
– Малою любила співати, але не мала можливості відвідувати музичну школу. Граю на гітарі, але я самоучка, брала приватні уроки, сама писала вірші, до них музику. Творчість була в мені закладена батьками. Моя мама дуже гарно співає. Після дев’ятого класу вступила до коледжу на спеціальність, яка тоді називалася «Бібліотечна справа». Там були і є супер-педагоги. Тут я отримала чудову основу в плані самореалізації, дуже багато читала. Викладачі брали мене на конкурс Шевченка в Київ, хоч я й не навчалася на режисурі, на різні фестивалі. Тож після отримання диплому вступила на заочну форму навчання в Київський національний університет культури і мистецтв на спеціальність «Театральна справа». Паралельно працювала. Потім закінчила ще й юридичний, захистила кандидатську дисертацію з психології.
– Ви згадали, що закінчували «Бібліотечну справу». Книги любите? Що читаєте? Яка загалом література подобається?
– Зараз взялася за серію «Життя відомих людей». Раніше історичної літератури майже не читала, а тепер читаю. Звісно ж, психологію дуже люблю, цікавить психологія міжособистісних стосунків.
– Де черпаєте для себе найбільше інформації: у книгах, в газетах, на телебаченні чи в Інтернеті?
– В Інтернеті проводжу небагато часу, хоча там її дуже багато. Та не маю часу. Телебачення дивлюся рідко,там багато негативу, а я його не люблю. Переважно цікавлюся тим, що стосується сфери освіти й культури. Такі сайти переглядаю. Ну і, звичайно, дуже багато читаю.
– Які маєте творчі плани на перспективу? Що б хотілося втілити в життя найближчим часом?
– У 2019 році відбудеться останній набір на молодшого спеціаліста. Цього вимагає закон «Про вищу освіту». Тому думаємо над тим, у якому статусі працюватимемо надалі.
Вважаю, що було б добре, якби наші студенти мали змогу продовжити навчання на базі коледжу і не витрачати кошти на поїздки в інші регіони України.
Будемо працювати, щоб отримати ліцензію ОКР «бакалавр» на всі потрібні нам спеціальності.
Ця робота також уже розпочата. Віримо, що ми її завершимо.
Це дасть викладачам додаткове навантаження, а студентам можливість навчатися на денній формі та отримати диплом «бакалавра».
У нас є для цього необхідна база, а також науково-педагогічний потенціал.
Зрозуміло, що досягти таких результатів без потужного викладацького потенціалу було б неможливо. У нас 6 кандидатів наук, 1 доцент, 9 заслужених працівників культури України, 34 викладачів-методистів та 80 викладачів з вищою категорією.
Загалом планів дуже багато.
– Спасибі за розмову. Хай здійсниться все задумане. Успіхів і Вам, і коледжу!
Михайло НОСА, Марина АЛДОН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
