Долина нарцисів розквітла! А чи знаєте ви, що колись вона починалася під Мукачевом і тягнулася до Тячева
Легендарна Долина нарцисів розквітає. Перші білі бутони квітів розпустилися ще майже всередині квітня. Зараз до урочища Кіреші біля Хуста вже почали з’їжджатися туристи, поле, вкрите дивовижними рослинами, буяє на всю красу, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Помилуватись нарцисами охочих багато. Щороку тут бувають тисячі гостей не тільки з Закарпаття та інших куточків держави, але й із Угорщини, Румунії, Словаччини, Чехії, Німеччини, Канади, США, Ізраїлю, Нідерландів, навіть японці та громадяни Куби.
Квіти – ровесники динозаврів
Нарциси на території Закарпаття з’явилися ще за часів Льодовикового періоду. За гіпотезою, після певних геологічних катаклізмів із гір сповз величезний шмат землі разом з унікальними рослинами. Після цього з вершин почало стікати багато води, що сприяло акліматизації, цвітінню і розповсюдженню рослини.
Як запевняють закарпатські старожили, ще років 50-60 тому нарцис розростався від Хуста аж до селища Буштино Тячівського району.
Науковці, серед яких і європейські ботаніки, стверджують, що колись Долина нарцисів починалася під Мукачевом і тягнулася аж до Тячева (навіть зараз у дворах декого з мукачівців досі ростуть нарциси, які ніхто не садив і які є нащадками тих первісних квітів).
Та після того, як землю почали обробляти, площа вкритої нарцисами території, поступово почала зменшуватися.
А радянська влада взагалі мало не згубила унікальну і єдину у Європі Долину, не беручи до уваги навіть те, що подібні рослини у природних умовах зустрічаються лише на Балканах та в Альпах, і то на висоті більше двох тисяч метрів.
Але тоді територія сучасного заповідника відносилася до місцевого колгоспу і партійні керівники, яким було начхати як на екологію,так і на квіти, наказали переорати поля, аби розширити орні угіддя.
Проте небайдужі краяни руками почали зупиняти трактори, аби хоч трохи зберегти від знищення природне диво.
І тільки в 1979 році завдячуючи зусиллям ужгородського ботаніка, професора Василя Комендаря, поле, всіяне білосніжними червонокнижними рослинами, було проголошено заповідною зоною.
Цікаво, що за часів Австро-Угорщини урочище Кіреші належало до лісництва і пильно охоронялося. Лікарськими рослинами, яких там навіть зараз дуже багато у всі пори року, ескулапи зцілювали хворих. Коли територія Закарпаття відійшла до Чехословаччини, частину земель продали хустянам. Тодішні місцеві мешканці ставилися до природи з великим розумінням. Випасати худобу на заповідних землях їм дозволялося до Юрія, а господарювати можна було тільки з 14 жовтня.
Легенди оживають?
Із Долиною нарцисів пов’язано багато легенд.
Згідно з однією з них, на нарциси перетворилися сльози місцевої красуні.
Як оповідається, колись на Хустський замок напали ворожі орди і забрали в полон дружину та сина хустського воєводи.
Сам він тоді був у поході, а повернувшись додому, знайшов лише крихітну доньку, яка врятувалася дивом, заховавшись у скрині від загарбників. Чоловік поклявся помститись за рідних.
Тим часом жінка померла з горя і суму у палаці хана, а хлопчика бездітний татарський правитель дуже полюбив і виховував як власного сина.
Коли юнак підріс, якось почув від невільників пісню, яку вони співали на його рідній мові, звучання якої нагадувало йому щось дуже приємне і зворушливе. Від них він і дізнався про Хуст та правду про своє походження, адже не пам’ятав нічого. Зібравшись думками, вночі у татарській одежі хлопчина втік, аби побачити своє місто.
Але коли доїхав, рідний батько не впізнав його і встромив у серце сина спис. Лише побачивши на мертвому парубкові родинний медальйон, він здогадався, кого позбавив життя. Від відчаю на Червоній скелі чоловік проткнув тим же списом і власні груди.
А дочка, дізнавшись про все, що трапилося, збожеволіла.
Босоніж вона бігала містом і плакала. Там, де падали її сльози, виростали білі квіти – нарциси.
Поступово вони заповнили усю тисянську долину. А привид нещасної, кажуть, досі блукає поміж мурами та лякає відчайдухів, які вночі наважуються піднятися до руїн фортеці.
У Хусті побутує ще одна легенда про нарциси, але вже не про їхню появу, а про помсту за допомогою духмяних і отруйних рослин.
Якось на Хуст напали вороги. Оборонятись місцеві не мали чим. Тож вирішили взяти їх хитрістю. Прийшли до завойовників із порожніми руками і сказали, що здаються, а переможцям готують банкет, після чого запрошують їх добре виспатися після дороги на найм’якіших і найдорожчих ароматних подушках.
І нападники дійсно після ситної вечері полягали відпочивати. Однак подушки були начинені нарцисами. Тож солодко заснувши, вони вже не прокинулися ніколи.
Не нарцисами єдиними…
Нині нарциси охороняються державою. Проте все одно з кожним роком їх стає все менше.
З 1992 року Долина нарцисів перебуває у складі Карпатського біосферного заповідника, що входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
Проща унікального поля складає 256,5 га і розташовано воно на висоті 180–200 м над рівнем моря.
«Крім квітки, яку ми вважаємо королевою Долини, тут зростає ще 498 видів унікальних рослин, 15 видів із яких занесено до Червоної книги України. Тут можна побачити тільки 16 видів орхідей та ірис сибірський, який не зустрічається у природних умовах більше ніде в Україні.
Іще серед рідкісних рослин заповідника можна побачити деревій верболистий, пальчатокорінник Фукса, пальчатокорінник травневий, еритроній собачий зуб, тирлич звичайний, билинець найзапашніший, півники сибірські, зозулинець шоломоносний, зозулинець рідкоквітковий, перстач білий та інші квіти. Крім того, як щойно зійде сніг, територія вкривається пролісками та шафранами, які також зачаровують красою»,- розповідає начальник природоохоронного науково-дослідного відділення «Долина нарцисів» Олександр Навроцький.
Приймати гостей Долина щоразу готується із ранньої весни. Наразі для відвідувачів встановлено додатковий оглядовий майданчик, розроблено новий маршрут, протяжністю три кілометри.
«Оскільки дуже багато бажаючих сфотографуватися з квітами, чимало візитерів затоптують їх, тому ми зробили спеціальну фотозону. Там встановлено закарпатську кошарку і висаджено нарциси», – заявив пан Олександр.
Буйволів, яких планувалися закупити торік, на жаль, придбати заповіднику не вдалося, але зате можна скористатися послугами кінних екіпажів, які також мають доволі екзотичний вигляд.
Але багато відвідувачів Долини, незважаючи на штрафи та попередження, все одно зривають квіти.
Тай саме місцеве населення, яке проживає поблизу заповідника, не надто береже природу.
Діти виривають і продають рослини, а у березні хтось взагалі підпалив сухостій. На щастя, нарциси не постраждали.
Колись давні римляни вважали нарцис квіткою перемоги, Перський цар Кір I, засновник династії Ахеменідів, перший садівник Ірану називав його уособленням безсмертної краси, юності і насолоди, античний поет Гомер оспівував його в віршованих гімнах, присвячених богині Деметрі. а латинська назва рослини взагалі звучить як «Narcissus poeticus», тобто… нарцис поетичний.
Наші предки вірили, що якщо людина, хоче любити і бути коханою, вона повинна носити біля серця невеликий амулет – корінь нарциса.
Дійсно, значення квітки переоцінити важко. Вона надихала людей у всі часи.
Тож сьогодні це нерукотворне диво, що перебуває на грані вимирання і що вимагає до себе більш відповідального та серйозного ставлення, неодмінно потрібно зберегти для наступних поколінь.
Марина АЛДОН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
