Як троє закарпатських пенсіонерів ділили гумову жінку
Чоловіки так посварилися, що справа дійшла до суду
Усі троє були пенсіонерами та вдівцями. Часто сиділи вечорами на лавиці біля будинку і обговорювали ситуацію в краї та мріяли про молодиць, – пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Романові було 62 роки. Він пішов на пенсію раніше, бо мав таку роботу, що за вислугу років можна було скоріше піти на заслужений відпочинок. Оскільки саме в той період померла дружина, впав у депресію й жив одним днем. Про майбутнє не думав, деколи сам купував пляшку і випивав наодинці. Але поступово біль вщух і чоловік почав поволі оживати. Пенсію мав високу, тож незабаром знайшлась і жінка, готова її розділити. Анастасія була на 15 років молодшою, тому Роман розумів, що вона з ним не так через любов, як через гроші. Жінка була розлученою, тож оформляти стосунки обом не хотілося. Зустрічались вони час від часу заради приємних спільних моментів. Деколи вона залишалася ночувати в Романа, але не завжди. Та йому й цього було достатньо.
Юрієві було 67 років. Дружину він втратив давно і з тих пір не одружувався. Колись працював механіком, тож зараз деколи клієнти ще до нього зверталися. Але нечасто. Вільний час він проводив за риболовлею. Більше нічого його не цікавило. Поговорити з друзями найбільше любив про владу, яка його ніколи не влаштовувала… ну і ще про гарних молодиць. Мовляв, якими непутніми стали, лише за собою дивляться, одягаються вульгарно, а чоловіків зовсім не слухають.
«Ну й молодь пішла», – щоразу, побачивши гарну жінку, повторював Юрій.
Іван був найстаршим із усіх. Мав неповних 70. Часто хворів і з будинку виходив лише, щоб попліткувати з друзями, а також до аптеки та по продукти. Він говорив небагато, більше слухав. Розповідав хіба що про сина, який жив у Чехії і приїжджав тільки на великі релігійні свята разом із родиною.
Отже, наймоторніший і найдопитливіший із усіх Роман одного разу поїхав у справах до столиці. Там він мав зустрітися з колишнім університетським другом, купити Насті гарний подарунок та просто подивитись, як змінився Київ за останні 10 років, відколи він з Ужгорода нікуди не виїжджав.
Гуляючи містом, чоловік побачив дивний магазин. Такі він раніше помічав і вдома, але соромився зайти. А там його ніхто не знав, тож набрався сміливості і заглянув усередину.
Чого там тільки не було! Іграшки для любовних утіх привертали увагу, але найбільше йому впала в око дівчина… не справжня, а гумова. Одягнена у вишукану спідню білизну брюнетка так звабливо усміхалась, що хотілося до неї доторкнутися… і навіть більше.
«Вам щось підказати?» – люб’язно поцікавилась не менш вродлива продавчиня.
«Це справжня?» – вирвалося в чоловіка.
«Так! – відповіла вона. – Підійдіть ближче, подивіться. Можу запропонувати й інші»
Лялька так сподобалася Романові, що він не міг відвести від неї очей. Навіть сфотографував на телефон, щоб друзям вдома показати. Раптом його погляд привернув напис «20 000».
«Це код, напевно?» – спитав він у дівчини, що крутилась поруч.
«Та що ви! Це – ціна!» – відповіла вона.
Вартість чоловікові не сподобалась, тож він почав придивлятися до дешевших гумових жінок. Вони були не такими гарними, але коштували у рази менше.
З важкими думками покидав Роман магазин. Дуже йому хотілося мати в себе вдома таку красуню, але ціна виявилась зависокою.
Вдома із запалом він розповідав сусідам про те, що бачив у столиці, для наглядності ще й фото показав.
Друзі тільки зітхали. Лялька припала до душі всім.
«А давайте скинемося і купимо одну на трьох. Ділитимемо її», – запропонував Юрій.
«Та навіть так моєї пенсії не вистачить», – одразу заперечив Іван.
Порадившись, трійця вирішила усе ж скинутись, але придбати дешевшу гумову дівчину. Вирахували також вартість поїздки для Романа, якого делегували за нею. Видатки також розділили.
Тож за кілька днів щасливий закарпатець повернувся додому з покупкою своєї мрії. Чоловіки уважно роздивилися ляльку і вирішили кинути жереб, хто забере її першим. Він випав Романові.
«Ну й таланить тобі!» – сердито пробурмотів Юрій.
«Але ж я її знайшов. Тож це цілком логічно!» – вдоволено посміхався Роман.
Чоловіки розійшлися, а вродлива брюнетка залишилася в нього. Тішився чоловік цілу ніч. А вранці відчув, що прихопило серце, і вирушив до аптеки за ліками.
Коли повернувся додому, остовпів. У коридорі валялися на підлозі залишки його ляльки. А у спальні на ліжкові була записка: «Мерзотник! Тобі мене мало?»
Роман зрозумів, що поки його не було, приходила Настя. Вона порізала на клаптики його гумову дівчину.
Тепер чоловік не знав, як пояснити все друзям. Увечері вони по черзі телефонували, чекали його на лавиці. Та він не виходив.
Тоді Юрій з Іваном вирішили піднятись до Романа. Переживали, чому він не виходить на зв’язок і чому не віддає ляльку.
Роман тремтячими руками відчинив двері. Він довго пояснював, що трапилось, але це нікого не цікавило. Друзі вимагали компенсувати збитки і власним коштом придбати нову гумову дівчину.
Роман не хотів, адже вважав себе не винним ні в чому.
Телефонував Анастасії, але вона більше з ним навіть говорити не мала бажання. Тож сусіди порадились і звернулися до суду. Хоч питання і було, так би мовити, делікатним, та втрачати їм не було чого. Із Романом більше навіть не віталися.
І суд зобов’язав чоловіка від- шкодувати всі збитки потерпілим. Щоправда, гроші дозволив повертати частинами – із пенсії.
Оксана ПРИЙМАК, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
