АНОНС. Із якими труднощами зіштовхуються при усиновленні дитини на Закарпатті. Розповідь прийомної мами
Мамо! Де ти була так довго?
Прийомна мама розповіла: «Якщо хочеш когось усиновити, не бери з Закарпаття»
Цими днями Закарпатська обласна рада прозвітувала про підсумки програми усиновлення в області. У документі йшлося, що за останні п’ять років на Закарпатті знайшли нові родини 457 дітей (найбільше дітей було усиновлено у 2012 році – 95). Звичайно, це мало, тим більше що сиріт станом на 1 січня 2018 р. в області – аж 2216. Тобто такими темпами всі вони навіть теоретично потрапити в сім’ї не можуть, бо поки до них дійде черга, стануть повнолітніми, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ»
Не кращою є ситуація і в інших областях. Здавалося б, чому, адже державою нібито пропагується усиновлення, створюються навіть відповідні соціальні ролики. Та й, враховуючи той факт, що з року в рік у нашому краї стає все більше жінок, які не можуть завагітніти, теоретично за рік закарпатці могли б «розібрати» в родини усіх сиріт із дитбудинків.
Але фактично маємо зовсім інше. І справа не в тому, що наші земляки не мають бажання взяти на виховання чуже дитя. Світ, як кажуть, не без добрих людей. Таких добродіїв на Закарпатті справді дуже багато. Тож що їх зупиняє?
Передусім – бюрократична тяганина. Якщо чиновники запевняють, що стати мамою і татом малюкові з сиротинця можна всього за 4 місяці, то насправді оформлення документів може тривати роками.
При цьому не обходиться й без матеріальних «подяк», тобто хабарів. І хоч про них відкрито ті, хто пройшов через подібні дев’ять кіл пекла, не говорять, та неофіційно все ж зізнаються у багатьох цікавих речах.
Оскільки свого часу журналіст закарпатської газети «НЕДІЛЯ» теж кілька разів, щоправда, безуспішно, пробувала взяти в родину чужу дитину, то вдалося дізнатися багато важливих нюансів, про які зазвичай прийнято мовчати.
Адже для того, хто хоч раз побував у дитбудинку і бачив ті засмучені очі, сповнені надії, кому маленьке створіння з коридору кричало: «Мамо! Де ти була так довго?». І з розбігу кидалося на руки, таке бажання є логічним і цілковито природним. Тим більше для жінки.
Отже, щоб з’ясувати не паперові, а фактичні реальні правила усиновлення, ми поспілкувалися з людиною, на вихованні якої побувало кілька десятків чужих дітей. Вона – супермама, адже за роки, відколи має будинок сімейного типу, набула величезний досвід усиновлення, до того ж виховала вісьмох власних синів і доньок.
Щоб не створювати родині додаткових проблем, адже найменші її діти навіть ще не знають, що вони їй не рідні, назвемо її Тамарою Антонь.
Тож що порадила закарпатка, яким досвідом поділилася?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері закарпатської газети «НЕДІЛЯ».
Купуйте свіжий номер газети «НЕДІЛЯ» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 25 травня.
