В Ужгороді зберігається гігантська старовинна посудина для зерна, зроблена з цільного шматка липи
Гігантський кадуб для зберігання зерна, зроблений у ХVIІ ст., віднайдений на Закарпатті (Великоберезнянщині) й перевезений до Музею народної архітектури та побуту в Ужгороді у 1968-му році відомим етнографом Павлом Федакою.
“Таким експонатом не може похвалитися жоден інший скансен у країні, – каже Тетяна Сологуб-Коцан, завідувач відділу масової науково-освітньої роботи Закарпатського музею народної архітектури. – Унікальний він через те, що ця ємність зроблена з цільного шматка дерева – липи, що має понад 1,5 м у діаметрі. Висотою кадуб – два з гаком метри, вміщує понад 2 тонни зерна. Товщина стінок – 7 см”, пише Укрінформ.
“Знайшли його науковці під час експедиції у селі Гусний на Великоберезнянщині, – розповідає директор Закарпатського скансену Василь Коцан. – Один дід у селі дізнався, що вчені шукають ексклюзивні речі, то привів їх до своєї хати й показав оцей кадуб. Цікаво, що стояв він на горищі, й коли його захотіли зняти, він не проліз в отвір, який вів на горище. Тобто, цей кадуб туди винесли ще тоді, як хата тільки будувалася – до перекриття даху. Після того його ніхто не чіпав. Власник казав, що зроблений він «ні за мої, ні за мого нянька тямки» – тобто, навіть батько того 90-літнього чоловіка не пам’ятав, відколи цей шматок дерева там був. Але ні до, ні після схожих кадубів для зерна музейники не знаходили”.
Звісно, науковці, які одразу ж хотіли забрати унікальну річ від селянина до музею, засмутилися, але згодом з’ясувалося, що діти того діда планують зносити стару хату й ставити нову. Тому через рік, як стару дерев’яну хату розібрали, цей кадуб таки зняли з горища – й доправили до музею. З горища на вантажівку його знімали шестеро чоловік!
“Примітно, – кажуть музейники скансену, – що днище в кадуба приставне, окреме – за час, відколи кадуб стоїть у музеї (це понад 50 років), воно вже двічі зігнивало. А саму гігантську діжку-елеватор науковці нині двічі на рік обробляють антисептиками – аби не завівся шашіль й унікальна старожитність не пропала.
