Відомий закарпатець розповів, чому кремлівський агресор іде на все
Спочатку активну світову громадськість обурило вбивство російського опозиційного журналіста Аркадія Бабченка у Києві. Потім так само, чи ще сильніше, обурило те, що це було інсценування з метою розкриття злочину, ніякого вбивства не було. Тобто – всі здорові. Все добре. Але що особливо дивує, і не тільки мене, мало хто звернув увагу на те, що журналіст лишився живим – про нього одразу забули. Тобто забули про людину – Аркадій став тільки інформаційним приводом. Складається враження, що для підтвердження своїх домислів і нав’язаних стереотипів більшість суспільства готова сприйняти вбивство людини легше, ніж інформацію про успішну спецоперацію і запобігання цьому вбивству, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Про що це говорить? Чи підтверджує це слова Генерального прокурора Юрія Луценка, сказані ним на брифінгу? Чи можна звинувачувати тих людей, які висловилися категорично про вбивство тоді, коли ще не було спростування? Спробуємо спокійно і неупереджено в цьому розібратися.
Перше, про що треба сказати у контексті цього матеріалу, то це про війну. В умовах гібридної війни проти українського народу кремлівський агресор іде на все. Ряд убивств, який логічно продовжує наша свідомість незалежно від нас, почався не зі Скрипаля і навіть не з колишньго депутата Госдуми, а ще з Петлюри і Бандери, якщо брати до уваги тільки новітню історію. Варто згадати тут і про розстріли, катування та знущання з простих людей у Карпатах у 40-60-ті роки, які здійснювали переодягнені у бандерівців НКВДисти, і про те, що подібними методами діяли і діють теперішні «іхтамнєти» на сході нашої держави та у Криму. Так само було сплановано дії тепер в нашій столиці щодо російського журналіста, який посмів критикувати режим путлєра. Але не вийшло. Що ж до оперативності російських спецслужб та засобів пропаганди у цій ситуації, то їм варто позаздрити. Адже вже через годину після інформації про вбивство («вбивство») Аркадія Бабченка москалі встигли відкрити кримінальну справу по факту вбивства, звинуватити Україну у вбивстві своїх громадян на її території, поширити цю інформацію на увесь світ. І це при тому, що Аркадій втік із «мокші», бо його життю і свободі там була загроза. Висновок, який напрошується: убивство справді готувалося і всі ці справи, матеріали та інформації вже були готові і тільки чекали свого часу.
Друге. Наше СБУ та наші силові структури тільки починають діяти. От якби така результативність була у розкритті всіх попередніх злочинів, от якби вони за стільки років знайшли та покарали убивць Георгія Гонгадзе, винуватців розстрілів на Майдані, от якби гроші бандитського оточення Януковича повернули в державну казну, от якби Азарова притягнули до відповідальності, якби увесь опозиційний блок разом із харківськими сепаратистами посадили за грати, якби поставили на місце агентів у московських рясах… Тоді б претензій до них не було. Чи було б менше. А так… Всі вже звикли до того, що у тих структурах трапляється прокол за проколом. Чи то бездіяльність і відсутність професіоналізму? Тому і висловлювалися мислячі люди відповідно до створеного цими структурами іміджу. Тому і народ у соціальних мережах не стримував емоцій. Бо одна успішна операція сприйнялася всіма як виняток, а не як правило. У контексті сказаного тут варто зазначити і ось що. Наш Генеральний прокурор постарався виписати з Інтернету висловлювання багатьох відомих мислячих політиків про суть обговорюваної справи. І, уявіть собі, озвучив у своєму виступі слова найвагоміших і найавторитетніших, на його думку, депутатів, у тому числі і слова Віктора Балоги.
Третє. Виявилося, що ми готові до того, щоб нашою свідомістю маніпулювали. Будь-яка інформація, у тому числі і недостовірна, лягає на сприятливий і підготовлений ґрунт. Жодне видання, жоден із журналістів навіть не спробували перевірити інформацію. У багатьох наших ЗМІ склалася практика передруковувати інформацію, інколи навіть без посилань на автора. Тому у нас видань аж занадто багато, а журналісти отримують копійки. Це є однією із причин такого становища, коли пресі не довіряють, але її читають, телебаченню не вірять, але телевізор дивляться… Упевненість у тому, що всі довкола брешуть, створює можливості для маніпуляцій масовою свідомістю. Цим активно користуються наші вороги. А своєї пропаганди і сформованої та спопуляризованої національної ідеї, яка би формувала імунітет до брехні та агресивної ворожої пропаганди, у нас, на жаль, ще нема.
Наступне. Юрій Луценко правий у тому, що у нас, в Україні, на відміну від розвинених країн світу, нелюбов до влади трансформується у нелюбов до держави. Так, ми б мали гордитися тим, що нарешті маємо незалежну Україну. Так, ми мали б пишатися тим, що ми українці. І ми пишаємося. Але кількість заробітчан, які щороку покидають Україну, зашкалює. Рівень життя народу наближається до критично низького. Прірва між олігархами та більшістю населення збільшується. Середній клас практично відсутній. Боротьба з корупцією результатів не дає… Перелік можна продовжити. Одинична успішна операція робить честь спецслужбам, уселяє надію, але погоди не робить. Слава Богу, що людина лишилася живою, добре, що замовника арештували, молодці, що спрацювали оперативно. Тепер залишається вміло використати козирі на міжнародній арені, показати світові справжнє обличчя кремлівського загарбника, підняти високо прапор контрпропаганди, викликати у співвітчизників емоцію гордості за свою державу. Саме за державу, за той апарат і ті структури, які зможуть подбати про всіх громадян, захистити кожного з нас у своїй країні, на своїй землі. Та і не тільки на своїй землі, але і за її межами.
І ще одне, про що варто не тільки сказати тут, але і пам’ятати постійно. Московське військо не просто тримає на прицілі наші міста і наші хати. Не просто цілиться в серце (чи в спину) кожного патріота. Підла та підступна гібридна політика північного сусіда спрямована на залякування, на розхитування ситуації, на утвердження російської мови на нашій території… Створення складів зброї та боєприпасів по всій території нашої рідної землі аж до Закарпаття, вбивства знакових особистостей, підкуп та використання зрадливих та дезорієнтованих громадян, розпалювання конфліктних ситуацій, приведення до влади проросійських манкуртів та яничарів, тотальна брехлива пропаганда, тероризм по всьому світу, формування негативного іміджу України у світових ЗМІ… Все це та багато чого іншого вимагають від нас пильності, настороженості та сили. А ще віри у вищу справедливість. Ми переможемо, бо це наша Вітчизняна війна. Бо ми захищаємо свою землю, свою культуру і свою мову. У нас немає вибору, бо немає іншої Батьківщини.
Як каже мій кум, влада не долар, аби її любити. Владу треба критикувати. Але критика має бути конструктивною. І справедливою. Зробили щось добре – похвалимо. Бездіють і байдикують – будемо критикувати. Бо ми їх обираємо чи дозволяємо Президентові призначати на ключові посади. Отже, вони – слуги народу. А ми – народ, якого «правди сила ніким звойована ще не була». І не буде!
Василь КУЗАН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
