Філарет: «Маємо Церкву, залежну від Москви. Вона виступає за «русский мир»
Вселенський патріарх Варфоломій сповнений рішучості надати Україні Томос. Рішення має бути ухвалене на Синоді у Константинополі у першій половині липня, каже Святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Про це пише gazeta.ua.
Чи отримаємо Томос про автокефалію Української православної церкви у липні?
– Вселенський патріарх Варфоломій сповнений рішучості надати його Україні. Але він не може одноосібно вирішувати такі питання. Має ухвалити на Синоді. Крім того, треба підготувати помісні православні церкви інших країн. На Синоді у травні патріарх створив комісію, що зараз працює. Відвідує різні церкви, пояснює, чому патріарх Варфоломій вирішив надати Українській церкві Томос. Саме вирішення питання чекаємо на Синоді у Константинополі у першій половині липня.
Патріарх поставив перед Україною умови. Щоб єпископат Київського патріархату звернувся до нього з проханням надати Томос. Щоб такі ж звернення надіслали архієреї Автокефальної церкви і ті архієреї Московського патріархату, які хочуть. Це виконане. До патріарха звернулися 12 архієреїв Автокефальної церкви, 40 – Київського патріархату і близько десяти – з Московського. Але заявили про це тільки двоє. Решта бояться покарання, тому імена свої приховують. Але це не має особливого значення. Головне, що всі три церкви звернулися. Інша умова: аби було звернення президента і Верховної Ради. І це зроблено. Тобто Україна виконала поставлені патріархом умови. Тепер справа за ним.
Москва почала шалену боротьбу проти того, щоб Україна отримала Томос. Роз’їжджають по церквах і агітують предстоятелів не підтримувати Вселенського патріарха. Але кожен має свій розум. Слухає один і другий бік – і обирає правду. А вона – за нами. Зокрема, 34-те апостольське правило говорить, що кожен народ – а серед них і український – повинен мати свого першого незалежного єпископа. Діємо згідно з церковними канонами. Вселенський патріарх це добре знає. Тому сподіваємося, що перемога буде наша.
Якби в Україні існувала єдина Помісна церква, не було б анексії Криму і війни на Донбасі, казали ви чотири роки тому. Не змінили думки?
– Ні. Тому що для Росії тоді не було б підтримки в Україні. Церква дбала би про свою державу, свій народ і його добробут. Зараз маємо Церкву, залежну від Москви. Вона не може діяти всупереч своєму патріарху, який виступає за “русский мир”, тобто – за відновлення Російської імперії. Їм потрібна Україна як частина цієї імперії. А оскільки та Церква залежна від Московського патріарха, то не може виступати проти “русского мира” і Російської імперії. Якби їх не було, Москва не мала б підґрунтя захоплювати Крим і починати війну на Донбасі.
Але зараз існує Київський патріархат. Став великою церквою в Україні, вдвічі більшою за Московський. Сприяв зміцненню нашої армії: продуктами, бронежилетами, тепловізорами, ліками. А головне – надихав воїнів захищати нашу землю. Москва просувала пропаганду, щоб із Західної України молодь не йшла воювати на Донбас. А наша церква тоді говорила: не захистите Україну на Сході – ворог прийде до вас на Захід. Сьогодні бачимо результати. Армія – боєздатна. Ворог хотів захопити Одесу, Харків, Дніпро, Миколаїв, Херсон, але не вдалося. Піднялося суспільство, волонтерський рух. Маємо свою державу. Переконаний, що Україна переможе. Тому що правда з нами. Де правда – там Бог, а де Бог – там перемога. Ворог – наш брат і сусід – розуміє, що він Україну вже не візьме. Тим паче, що з нами Європа й Америка. Цю силу Росія не здатна подолати.
Чи можна росіян називати братами після того, що трапилося?
– Так. Вони – слов’янський народ, як і ми. Не треба ворогів, які розпочали цю війну, поєднувати з усім народом. Ми повинні мати добрі стосунки з сусідами. Але ворогів на свою землю не пускати і знищувати. Україна – держава миролюбна. Ніколи не захоплювала чужі землі, але завжди боронила свою Батьківщину. Ми – єдина країна, яка віддала свою ядерну зброю, хоча мала третій за розміром арсенал у світі. Бог бачить нашу правду. А якщо бачить, то захистить. Він завжди на боці добра.
Що маєте на увазі, коли кажете, що Київська церква – більша за Московську?
– Не можу сказати, що вона більша за кількістю вірян. У Росії живуть 142 мільйони людей, а в Україні – 45. Але за кількістю православних парафій – так. Усіх українських майже 18 тисяч, а в Росії – 12 тисяч. Релігійна активність в Україні – більша. На Великодніх богослужіннях у Росії було до 8 мільйонів людей, а в Україні – 12, за підрахунками поліції.
За роки незалежності звели майже 4 тисячі православних храмів. Ніколи у жодній країні не будували стільки. Це свідчить про релігійність українців. У цьому наша Церква є сильною.
Зареєстрованих парафій в Україні Московський патріархат має удвічі більше за Київський. Але вірян більше у нас – також удвічі.
Чи зменшується вплив Москви на вселенське православ’я?
– Це буде видно з того, дасть Вселенський патріарх Томос Українській церкві чи ні. Якщо припустити друге, це означатиме, що Москва має більший вплив на світове православ’я, ніж сам патріарх. Це – протистояння.
Які будуть кроки після отримання Томосу?
– Він означатиме об’єднання трьох православних церков. Бо його нададуть тим, хто звернувся. Ці три церкви мають обрати предстоятеля. Тоді єдина Українська церква настане. Далі буде процес приєднання духовенства, єпископів, парафій Московського патріархату. Ті, які не захочуть, а такі будуть, матимуть таке ж право на існування, як і Українська церква. Але повинні називатися Російською православною церквою в Україні. Чесно сказати, що належать до РФ. Зараз Київський патріархат удвічі більший за Московський. Коли ми ще об’єднаємося, то Російська церква в Україні буде незначною силою. Не матиме великого впливу на суспільство. Єдина Українська православна церква згуртує людей і на Заході, і на Сході.
Скільки єпископів Московського патріархату готові приєднатися до Єдиної помісної церкви?
– Не можу сказати точно. Дослідники, які проводять соціологічні опитування, кажуть, що приблизно дві третини.
Їх не лякають конкуренція і можлива втрата парафій?
– Коли об’єднаються, не буде різниці між вірянами Київського і Московського патріархату. Будемо складати одну Церкву. Єпископи залишаться на місцях. У кожній області буде кілька єпархій. Храми належатимуть громадам, які побудували їх.
Чи немає ризику, що деякі священики перейдуть нещиро і працюватимуть на Росію всередині Української церкви?
– Можливо. Але їх будуть одиниці. Ми їх швидко викриємо.
Свого часу предстоятель Української греко-католицької церкви Любомир Гузар не відкидав можливості створення єдиної Помісної церкви, яка була б у сопричасті і з Римом, і з Константинополем. Яка позиція у його наступника Святослава Шевчука?
– Треба розуміти одну річ. Ми – православні, а вони – католики. Або ми повинні стати католиками, або вони – православними. Зовнішні обряди греко-католицька Церква зберегла православні. Звершуємо ту саму літургію Іоана Золотоустого. Але віру прийняла католицьку. Визнають Папу намісником Христа на Землі. Вірять, що без нього Церкви нема. З цією вірою ми об’єднатися не можемо. Україна в тяжкі часи боролася, а не підкорилася Риму. Тому думати, що православні йому підпорядкуються, даремна справа.
Яка наша позиція? В Україні існують і православна Церква, і греко-католицька. Обидві налаштовані патріотично до своєї землі. Маємо співпрацювати в утвердженні нашої держави і бути толерантними одне до одного. Поважати як християни християн.
Коли ви востаннє спілкувалися з московським патріархом Кирилом?
– 1992-го. Тобто 26 років тому. Я не відмовлявся вести діалог. Писав звернення до патріарха, до архієрейського собору про примирення. Відповідь була: “Повертайтесь – тоді буде примирення”. Я сказав, що до Московського патріархату не повернемось ніколи. Ніколи.
Чи відчували тиск на себе, на Церкву?
– Боротьба проти нас почалася з 1992 року і ведеться досі. Але не має жодного успіху. Київський патріархат росте. Був маленький, а став найбільшою Церквою в Україні. Нам допомагає Господь. Навіть війна – і та допомагає. Розкриває очі людям, яка Церква є українська, а яка – російська. Показовий приклад. На початку цього року запорізький священик не захотів відспівувати дитину, яка загинула, лише тому, що вона охрещена в Київському патріархаті. Це викликало хвилю несприйняття і в Україні, і в усьому світі.
Так само – на Донбасі. Люди бачать, що там – російські війська й техніка. А єпископи і священики Московського патріархату кажуть, що це українці з українцями воюють. Люди бачать цю неправду. Згадайте вчинок митрополита Онуфрія у Верховній Раді (на урочистому засіданні у День пам’яті та примирення 8 травня 2015 року. – Країна), коли нагороджували героїв України за їхній подвиг. Усі вставали, шанували, плескали. А він не піднявся. І архієрея, який хотів встати, посадив. Коли журналісти спитали – чому, сказав, що не може шанувати вбивць. Для нас вони – герої, а для нього – вбивці. Люди це бачать і відходять від тієї Церкви.
Сьогодні в українському війську більшість капеланів – священики УПЦ Київського патріархату. Це була ідея Церкви чи воля священиків?
– Капеланську службу організувала Церква. Держава визнала її необхідність, прийняли відповідні закони. Тепер у війську 80 відсотків священиків – Київського патріархату. Є з греко-католицької церкви, автокефальної, протестанти. Московського патріархату майже нема. Хоча більшість храмів на території військових частин, лікарень належать йому.
Коли повернемо територію, як повернути людей? На Донбасі і в Криму дуже різні настрої.
– Їх треба перевиховувати. Якщо не люблять землю, що їх годує, йдуть неправильною дорогою. Не можна плювати в обличчя благодійнику. Не можна ненавидіти Україну, яка тобі дала притулок. Маю на увазі росіян, які приїхали з РФ і поселилися на наших землях. Прийняла їх Україна? Дала можливість працювати, жити, навчатися? Так. Мають бути вдячні цій землі і народу. Якщо ти невдячний, це – твоя провина.
Перевиховувати – це обов’язок Церкви.
Як бути тим, хто ходить у церкву, яка вчить, що треба відроджувати імперію?
– Вона чинить не по-Божому. Не захищає свій народ і свою землю. Отже, порушує заповідь. Ті священики чи єпископи, які вчать розділенню, – грішать. Господь і їх покарає. А як – знає. Де зло, там Бога нема.
З яким найбільшим злом треба боротися українцям?
– Захищати Україну, щоб наша держава продовжувала існувати. Це – найперше завдання. Друге – побороти корупцію. Це є велика людська несправедливість. З нею треба боротися до кінця. З Божою допомогою поборемо, якщо все суспільство проявлятиме активність. Третє – треба зробити реформи. Найперше потрібні справедливі суди. Апостол Павло сказав: влада недаремно носить меч. Має карати зло і захищати добро. Коли не застосовує меч свій проти зла, то воно росте. Бачимо, як порушують кримінальні справи, а потім випускають. Злочинець думає, що за гроші можна відкупитися. Це є стимулом продовжувати творити зло. Страх покарання зупиняє людину, яка хоче звершити гріх. Доки страху не буде – не буде і ладу в Україні.
А любов виганяє страх. Воїни наші помирають, а не відступають. Яка сила їх рухає? Любов. Те ж стосується волонтерського руху. В Україні є не тільки корупція. Можемо похвалитися і любов’ю.
Люди втомилися від війни, корупції, розчарувалися у владі. Довіра до всіх інституцій падає.
– Довіра до влади і раніше була невисока. Її хто обрав? Народ. Ви ж бачили, кого обирали? Бачили. Довіряли? Довіряли. Не одержали того, що хотіли, але маєте головне – збережено державу. А могло цього й не бути. Армія була слабка. Нинішня влада зробила її боєздатною. Якби не зберегли державу, втратили б свободу і були б рабами. Були б у такому пригніченні, в якому зараз перебуває російський народ. Свободи слова там нема. А у нас – є. Не цінимо того, що маємо.
Нас чекають вибори наступного року – парламентські і президентські. Що порадите виборцям і тим, хто обиратиметься?
– Керуватися совістю. Перше питання до того, хто хоче мати владу: чого ти рвешся до неї? Щоб собі служити? Влада не для цього існує, а щоб працювати для людей, народу і держави. Зможеш? Тоді йди, жертвуй собою. Якщо ж хочеш використати повноваження для збагачення, не забувай, що є Бог. Покарає за гріхи. Де Янукович? Ішов до влади, щоб збагатитися. Збагатився, а тепер страждає. Краще бути бідним, але правдивим і чесним, ніж багатим злодієм.
Співвітчизники масово виїздять за кордон.
– Це – біда для України. Люди їдуть не тому, що хочуть покинути рідну землю, а тому, що вдома не можуть отримати роботу. Держава має підняти економіку, подолати корупцію. Потурбуватися, аби люди могли достойно заробляти у своїй країні.
Чого найбільше боїтеся?
– Нічого не боюсь. Керує всім Бог. Під його покровом нічого не страшно – ні страждання, ні смерть. Треба боятися лише гріха.
Про що запитали б Бога?
– Попросив би простити гріхи і дарувати вічне життя. Те, що треба людині знати, Бог відкриває. А що не треба – то краще не знати. Бо якби людина знала, що її чекає якесь страждання, то страждала б іще до страждань. Усе прийде у свій час.
Бог навчає прощати. Як навчитися прощати тих, хто вбивав?
– Прощати можна того, хто кається. Хто не кається, тому і Бог не прощає. Для прикладу – два розбійники на хресті. Одного Бог простив, а іншого – ні. Бо перший покаявся, а другий – ні. Так само щодо війни. Хто визнає себе винним і виправиться – їх треба простити. А хто звершив злочин і не кається, прощення не заслуговує.
