Мене пропустили лише тоді, коли дала митникам 100 доларів. Як закарпатські заробітчани на РОСІЮ їздять
Хоч із Росією Україна зараз у стані війни, закарпатці все одно їздять на заробітки до сусідів. І що там нашим доводиться терпіти – лише один Бог знає.
Щоправда, вдома про це не дуже розповідають, бо похвалитись фактично немає чим. Тому вирішила поділитися з читачами газети закарпатської газети «НЕДІЛЯ» власними історіями, які пережила сама та мої рідні.
Почну з того, що мій син нещодавно вирішив навідатися в гості до брата, який мешкає в Петербурзі. Сам Роман є студентом, навчається Києві, тож заодно хлопець вирішив заробити трохи грошей.
У нас, на Виноградівщині, частіше їдять в Угорщину, тож поділитися із Романом досвідом російського заробітчанства його друзі не могли. Мене ж він не питав, тільки твердо заявив: «Збирай валізи!».
За кілька днів він поїхав. Брат чекав на нього вдома. Добирався разом з іншими заробітчанами мікроавтобусом. Український кордон вони перетнули благополучно, а російським митникам не сподобався штамп прописки у паспорті. Тож вони його не впустили на територію держави. Просто висадили посеред поля – і йди куди хочеш. Своє рішення мотивували тим, що він хоче залишитися в Росії. Але ж у нього був при собі студентський квиток і він запевняв, що їде всього на два тижні, бо має повернутися на навчання. Проте такі переконання ні на кого не діяли. Із величезними сумками Роман ішов пішки більше двох кілометрів до українського пункту пропуску. Просився до чоловіка, який сам на легковому автомобілі повертався з Москви, але він взяти хлопця не хотів.
Тоді Роман дав прикордонникам 100 гривень і попросив посадити його хоч на якийсь транспорт.
Вони знайшли автобус, що їхав до Івано-Франківська. Звідти він пересів на маршрутку і поїхав до Тячева, із Тячева – до Хуста, а вже звідти взяв таксі і приїхав додому.
Я мало не плакала, коли син усе це розповідав.
Були подібні історії і зі мною.
Одного разу я також гостювала у брата. Коли вже їхала в Україну, російські митники мене теж не хотіли впустити на територію держави лише через те, що фото у паспорті, яке я мала замінити рівно у 25 років було протерміноване… на 2 дні.
Тоді я дала їм 100 доларів і благополучно повернулася до рідної хати.
Іншим разом мені помалювала паспорт племінниця. Тож мене також хотіли повернути. Проте того разу я вже знала як діяти і скільки треба заплатити.
Тому всім, хто збирається на заробітки в Росію раджу дуже добре перевірити документи, щоб не повернутися додому з порожніми руками.
Юлія КОГУТ, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
