Як стрийна не віддала закарпатку смерті
Одного разу мені треба було лягати на операцію. Операція була серйозною – у мене погано працювало серце. Звичайно, що все це навіювало усілякі сумні думки. Як рідні не намагалися мене заспокоїти, все одно в мені озивалися лихі передчуття, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ»
Якось напередодні операції я заснула. І мені сниться дивний сон. Я йду темрявою. Це дуже схоже на ліс. Я боюся, але раптом попереду бачу якесь вогнище, навколо якого сидять люди. А коли підходжу ще ближче, помічаю, що тут зібралися мої померлі родичі. Принаймні свого діда і племінника, який розбився на мотоциклі, та ще кількох родичів по татовій лінії я впізнала одразу.
Раптом зрозуміла, що мені стало дуже холодно. Я дуже зраділа тому, що можу погрітися біля цього вогнища. Раптом і мене всі помітили. Дід підбіг і запропонував мені сісти ближче до вогню. Він навіть поступився мені місцем і посунувся – ближче до померлого племінника.
А стрийна накричала на нього, обернулася до мене і накинулася на мене з кулаками. Вона виштовхувала мене з родинного кола – просто у темряву. Ніякі мої благання про те, що я хочу зігрітися, на неї не діяли. Вона сердито тупала на мене ногами і казала, що мені тут не місце, щоб я забиралася геть.
Але я промерзла кісток і намагалася розчулити її. Та стрийна штовхала мене все далі у ліс. Я ледь не розплакалася, бо холод ставав усе лютішим.
На цьому я прокинулася. Прокинулася я насправді від того, що біля мене метушилися лікарі. Мій тиск катастрофічно падав – мені справді ставало холодно. Лікарі довго боролися за моє життя, а на ранок настало полегшення.
На консиліумі вирішили, що мені краще обійтися без операції. З того часу минуло десять років, але я жива і досі. Навіть можу несміливо запевнити, що здоровіша, аніж тоді. Я стала займатися спеціальними вправами, лікуватися медом та народними методами. Тож лікарі помітили великий прогрес у моєму стані.
Але той сон я згадую собі і досі. Недаремно ж стрийна виштовхала мене із родинного кола померлих. Вона не хотіла, щоб я помирала. А дід мене дуже любив – тому, напевно, й тішився, що я нарешті до нього прийшла. Але стрийна все ж таки перемогла – вона не віддала мені тоді смерті. І дякуючи її впертості, я й досі жива та здорова.
Марія Готра, Хустський район, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
