Чому закарпатські діти ненавидять школу
Газета «Неділя Закарпатські новини» спитала про це ми спитали самих учнів закарпатських шкіл
«У школі дуже велике навантаження, немає вільного часу на якісь захоплення, чи щоб у будні просто поспілкуватися з друзями. Я приходжу додому, їм і одразу сідаю виконувати домашні завдання. Це триває до пізньої ночі. Спати лягаю не раніше 23-24 години. Щоб погуляти серед тижня й мови не може бути. Постійно якісь самостійні, контрольні. Завжди треба готуватися. Такий ритм виснажує і не може подобатися.
Крім того, в школі прищеплюється постійне почуття страху. Учні бояться помилитися. Якщо я не впевнена у правильній відповіді, краще промовчу, бо якщо скажу щось не так, мене покарають поганою оцінкою. Діти бояться щось не знати, бо нас кричатимуть спочатку вчителі за незнання, а потім вдома батьки за погану оцінку.
Ми стаємо заляканими. А як потім приймати в дорослому житті важливі рішення, коли в душі оселився страх перед помилками.
Руслана, Ужгород
Школу не люблю, бо мені там скучно. Нас учать рахувати гроші, але ніхто не каже, де їх заробити. Що я буду рахувати, коли не знатиму, де взяти ті папірці, без яких нічого купити не можна. Ми читаємо багато художньої літератури, але нам ніхто не запропонував жодної книжки про те, як заробляти. Чому нам не дають такі знання, які ми потім зможемо використати? У нас багато зайвих предметів, які мені зовсім не подобаються. Якщо я хочу бути юристом, для чого мені поглиблено вивчати фізику та хімію? Чому нас не зацікавлюють, а навпаки – відбивають бажання вчитися, перевантажуючи голови зайвою інформацією. А ще виділятися не можна. Якщо учень думає інакше, має іншу точку зору – це проблема. Вчителі дуже не люблять, коли діти виділяються, як одягом, так і поглядами. Унікальність для них – погана риса і такий учень легко може потрапити під немилість. Якщо я логічно мислю і вмію довести свою точку зору, яка відрізняється від шаблонної – це погано.
Володимир, Мукачево
Школа не вчить головного – бути щасливим. Як можна любити те, що постійно викликає стрес. Нас карають за прояв емоцій, за сміх на уроці. Навіть якщо мені весело, я змушена здавлювати в собі радість. Мені в нічних кошмарах сниться, що мене виганяють із класу за те, що я посміхнулася, бо вчителька послизнулася і впала. Як у церкві все, що не дозволено канонами, робити гріх, так і в школі все, що суперечить загальним правилам – велике зло. Нам дають читати багато романів минулих епох, але не вчать користуватися популярними сервісами на телефоні та в комп’ютері. Хіба ж такою має бути сучасна школа? Я хоч і відмінниця, хоч і вчуся добре, хоч моя мама вчителька, та я не соромлюся заявити про те, що школу не люблю.
Марія, Хуст
