Чому в Ужгороді за перехід через пішохідний міст брали гроші
Гордістю Ужгорода є його річка, що протікає через місто. І хоч зараз щодо назви точиться багато дискусій, але на думку дослідників, першу частину назви колишній Унгвар отримав саме від цієї водяної артерії. Чому потім Унг трансформувався в Уж – досі невідомо, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Але мова сьогодні піде не про назву, а про саму річку, точніше – пішохідний міст через неї.
«Пішохідний міст в Ужгороді давно вже став візитною карткою міста. З нього відкривається чудова панорама як в бік Карпатських гір, так і на Закарпатську низовину. Звідси можна милуватися неповторним ужгородським заходом сонця, а також водами Ужа, що невтомно, хтозна-яке тисячоліття, течуть кам’яним руслом, – підкреслює науковець. – Ужгород виник навколо Замкової гори, яку з усіх боків омивали Уж і його рукави. Зв’язок із навколишніми територіями здійснювався саме через мости.
І хоч перші їхні описи належать лише до XVII ст., нема сумніву, що вони існували набагато раніше: цього вимагав розвиток торгівлі, необхідність зв’язку з різними частинами міста чи панськими земельними угіддями.
У 1361 році в Ужгороді вже існувало, як мінімум, два мости: великий і малий. Перший з них, очевидно, робить припущення історія, й був найдавнішим. Він перетинав Уж приблизно в тому місці, де нині стоїть пішохідний міст, і з’єднував старе місто на правому березі Ужа з новим містом (виникло в кінці XVI – поч. XVII ст. – на лівому). У 1691 році одна з вулиць правобережжя так і називалася – Мостова (пізніше Великомостова), бо вела до великого (головного) мосту через річку Уж (нині пішохідний міст).
Під час повеней або коли міст з якихось причин був частково зруйнованим зв’язок із берегами здійснювався за допомогою порому чи човнів. Проте це була надзвичайно небезпечна робота, яка не раз закінчувалася трагедією. Уже в цей час, але, очевидно, й раніше, за перехід моста збирали мито.
Митниця стояла на правому березі, на площі Фенцика (нині Театральна). Допоки власниками міста були Другети, а потім граф Міклош Берчені, то саме вони турбувалися про те, щоб утримувати міст у належному стані. Пізніше, у XVIIІ ст., ці функції перебрала на себе державна казна. Мости в той час будувалися з дерева, а тому їх часто доводилося ремонтувати або міняти. У 1785 році виникла ідея будівництва кам’яного мосту, але вона, що називається, не прижилася. До 1866 року казна брала мито з усіх, хто переходив міст, незалежно від того, був це місцевий мешканець чи чужинець. Але з 1866 року мостове мито з жителів Ужгорода зняли. А 30 вересня 1907 року його скасували повністю.
На початку ХІХ ст. дерев’яний міст був зведений так, що проходив трохи під кутом до сучасного й був довшим за сьогоднішній. Тоді ж з’явилися тимчасові мости — від кінця сучасної вулиці Корзо до т. зв. Кушнірського ряду на протилежному боці, де стояла «Ведмежа корчма». А у 1898 році державним коштом збудували перший залізний міст, який мав пішохідно-транспортне призначення. Міст був зовсім не схожий на нинішній, нагадував залізничний — із трьома величезними дугоподібними металевими фермами та двома биками, на яких трималася конструкція. Саме ним курсував перший міський автобус у 1921 році. Проіснував цей важливий об’єкт міської інфраструктури аж до 1944 року, коли, відступаючи, німці підірвали його (як й інші ужгородські мости). Залишки старого мосту й нині видно на дні річки, як і опори дерев’яних мостів ХІХ ст.».
