80-річний скульптор, що ліпить богів, не хоче більше в Грецію, хоче тільки на Закарпаття
У Панасівці живуть 20 людей. До села підвозить попутка — транспорт сюди не ходить. Їдемо піщаною дорогою серед пахучого соснового лісу. Крайня цегляна хата — Валерія Єрмакова. Біля неї майорять український і грецький прапори. Чоловік живе сам. Дружина Катерина Василівна померла 2015-го, пише gazeta.ua.
У дворі серед високої вигорілої трави стоїть скульптура лісовика у людський зріст. Чути, як голосно дзвенить електропилка — господар робить рамки для картин. Після привітання йде в хату переодягтися. Повертається з витканим покривалом. Стелить на лаву в затінку шовковиці.
— З документами перед Грецією возилися довго, — розповідає Валерій Миколайович. — Усі мої речі влізли у синю клітчасту сумку, з якою хазяйки ходять. Вразив літак. У вікно побачив, як смикаються од вітру закрилки. Їх регулюють для зльоту і посадки, люфту не має бути. Хотів до пілотів сходити, сказати, що щось не так. Та якось долетіли. Вже біля Греції побачив білі полоски внизу — гребінці хвиль.
Мандрівку Валерієві Єрмакову організував журналістський інтернет-проект “Юкрейнер”. Для цього через інтернет зібрали 40 тис. грн.
— Зі мною були двоє хлопців, — продовжує Валерій Миколайович. — На халяву возили скрізь, ще й фотографували. Вдома хіба ходжу в магазин чи аптеку в Сорочинці за 10 кілометрів. Подорожували орендованою машиною. Навколо Афін — одні гори. Дорога вирубана у скелі. По боках — сітка метрів 20 висотою, щоб каміння не сипалося під колеса. Інколи трапляються оливкові дерева.
Половина населення в Афінах — роботяги. Еліта осіла на островах. У столиці самі кафе. Їжа не надто смачна, особливо оті хот-доки і макдональди. Сподобався апельсиновий лимонад і десерт із жовтого фрукта, що нагадує диню.
Найбільше вразив давній амфітеатр. Унизу хтось співає чи декламує вірш — людину майже не видно. А ти на самій верхівці все чуєш.
Середземне море спробував на смак. Значно солоніше, ніж Чорне чи Азовське.
Іноді відставав від хлопців. Тоді прикидався, що розглядаю вітрину. В одному з магазинів накупив односельцям сувенірів у вигляді Зевса й Афіни. Ще й обід влаштував після повернення. Мав усе розказати, бо ці люди нічого не бачили.
Валерій Єрмаков кличе до хати, щоб показати фотографії з подорожі. Одразу за порогом — залита світлом майстерня, заставлена роботами. У вітальні стіни завішані картинами. Під вікном — купа вазонів з орхідеями та високими пальмами. Від квітів і фарби стоїть різко-солодкий запах.
— Наприкінці поїздки вже хотілося додому, — чоловік пригощає вином на вибіленій кухні. — Хоч Греція і країна богів, але різноманіттям не відрізняється. Натхнення там особливого не відчув. Наша природа набагато краща. На інші мандри час не витрачатиму, бо не встигну створити нічого нового. Не відмовився б тільки від поїздки на Закарпаття.
Виліпив із пластиліну Прометея
— Міфами зацікавився давно, — розповідає художник Валерій Єрмаков. — У 1980-х зробив першу скульптуру “Сумний Прометей”. Щоб правильно зобразити тіло, штудірував талмуди якогось німецького художника. Там детально зображені кості та м’язи, коли людина в різних позах. Читав журнал “Художник”. Створив скульптуру з пластиліну. Її виставили в холі мого гуртожитку. Згодом “Прометея” зліпив з алебастру та покрив масляними фарбами. Стоїть до сьогодні.
Тепер вирішив працювати з піноблоком — пористими цеглинами, що використовують як будівельний матеріал. Він вічний. Склеїв цементом блоки, обробив стамескою, пофарбував у кілька шарів. Скульптура не боїться ані дощу, ані морозу.
Натхнення часто приходить із літератури. Коли була жива жінка, робив тих героїв, яких просила. Стала моїм першим помічником — оцінювала, радила.
Деякі свої роботи копіюю. Грошей за них ніколи не беру.
