У нашої баби Анці вкрали ім’я. Стара рве і мече
Днями наша баба Анця із жахом та подивом для себе дізналася, що її пограбували, причому вкрали в неї не якісь речі, а ім’я. Обурена стара звернулася до редакції газети «Неділя Закарпатські новини», щоб розповісти свою сумну історію, яка не виходить їй із голови.
«Йой, люди добрі, у мене ся руки трясут, говорити мя тяжко, бо волнуюся. Представте лиш, що ся зо мнов на старості году стало! Украли моє чесноє дівоцькоє імня! – почала свою довгу розповідь баба Анця. – Моє усьо світськоє життя ся начало у січні 2016 года. Товди я жила у Хусті і мої пріключенія печатала газета «Наш Хуст» і досі печатає сайт mediakhust.net. Перше моє пріключеніє було про то, як я в Хусті в туристичну агенцію ходила у 2015 році. Усьо, што ся ставало зо мнов за два з половинов годи, досі мож найти у підшивці газет та на сайті. А дале так ся звізди склали, што я вже бульше як гуд як переїхала в Ужгородський район і мої походеньки записують журналісти (даже не один) газети «Неділя Закарпатські новини». А оти, ко читат не папірьові новинки, а живе, мож казати, в Інтернеті, може їх прочитати на сайті zakarpatpost.net. Муй дідо читат уже 15 году йсю газету, а онучка – вже давно сись сайт. Пак што казати, молодьож розвлєкаєся. Она й у Фейсбуці много сидит, глядат там штось веселоє і смішноє, переписуєся з цімборашками. Айбо казати хочу про другоє. Перший раз муй портрет намальовав дуже знаменитий хустський художник родом із Ужгорода Ласло Гайду, а дале ня перемальовав один художник із Львова».
На мить баба перестала говорити, вийняла хустку і витерла мокре чоло. Вона подивилася на один зі столів у нашій редакції, де побачила весь архів газет, між якими є й ті, де писало про неї. Тож стара полегшено зітхнула, подумавши, що має беззаперечні докази того, що відновити її ім’я таки можна. Вона перехрестилася, випила святої води із баночки, яку завжди носить у своїй великій сумці ,і продовжила далі:
«Видите, яка я знаменита, пишут за ня, малюют ня. Майже як ота цицькаста біла дівка з Києва… Олька Полякова, недавно на концерт якої в Ужгороді в амфітеатрі повели ня син із невістков. Білети дорогі, айбо они на чехах добре заробляют і можут си всьо позволити дома.
Вижу, ож я стала таков же популярнов, як Олька. Не даром же про ня пишут у всяких новинках та на сайтах. А ще на Фейсбуці один чоловік із Драгова начав ня удавати за свою, хоть я го не знаю і не хочу знати. Я в Драгові була, айбо всього раз у жізні… і то на свадьбі у хресника. Правда, не є в того автора мого запалу. А я люблю пошалити, як молода, бо в душі не старію. А знаєте, кой перший раз увиділам ото написаноє, та на грудях у ня волосся начало рости.
Мені би ся такоє даже в кошмарному сні не приснило, што кось буде посягати на моє ім’я. Як мож такоє робити. Як мож чужоє за своє видавати. Як я ся можу появити у мемуарах другого автора. Може ун ся зачитує mediakhust.net або zakarpatpost.net. Чоловіче добрий, ти што думав, што я вмерла? Я хоть немолода, но живуча і буду жити ще дуже довго, скорше за все, і тебе пережию. Так што не треба моє доброє порядноє ім’я красти. Якщо треба, я до тя й із гроба встану і прийду вночи, аж, не дай Бог, умру, а ти дале так будеш чинити. Не треба ня, хлопче, заживо хоронити і переписувати мою судьбу. Коли ми кума розказала, а она перша упозерала тоту новинку, тиск у ня пудскочив до 260. Бо я того челядника, ко ото написав, даже не впознаю. Як я му могла розказувати про себе, коли м із ним ніґда не говорила. Ліпше би у дня із шпарґи будьюґови вкрали, лем не моє чесне дівоче і вже розрекламоване не один рік ім’я. А його там у Фейсбуці в коментарях ще й генійом кось назвав! Представляєте! Якбим го увиділа, я би в очі вповіла, який ун гуній, а не геній. То так виглядає, ги би муй дідо уд нього жону взяв, переспав із нив і казав, што ото його жона. Ще у дня нич за всю жизнь так не крали, як моє доброє імя. Раз, правда, у молодости, на ріці уд ня ліфчик один хлоп спрятав. Айбо ун хотів ся попозерати на мої файні цицьки. Я го розумію. Тай дале ми всьо-таки ліфчик вернув, кой поцюльовалам го в чоло. Инде м не хотіла, хоть дуже ня просив».
Баба Анця знову випила ковток святої води і витерла піт, бо страшенно хвилювалася. Сповідь їй давалася важко, бо в душі в неї дуже накипіло і вона хотіла виговоритися.
«Може й мені в амфітеатрі у вароши концерти давати, як Полякова? – знову почала розмірковувати стара. – Туй із ня таку звізду учинили, што може й попровбую. Бо знаєте, як удкрилам другий раз газету, де напечатали нібито про мене, аж на шпагат сілам. Як ото може ся так стати… Із тим челядником, што ся називат автром? жиєме в однуй області, ще й муй земляк із Хустського района, а рішив си чужу славу присвоїти. Не можу поняти зашто. Я товди аж на два дні забулам кури упустити, а їх вспомнилам за них і успустилам, они ня даже не впознали. Потом ня обливало чотири дні. Голова ми в будюгови впала уд жури. Вийшло так, ги бим ся у чужу хижу поселила і началам там жити. Розумію, што всім ся хоче заглядовати пуд чужу сукню, айбо най би ся туди попозерав, я би му вказала, ото ліпше, чим моє ім’я брати і казати, що ми знайомі. Я ся не збирала тому чоловікови нич розказувати. Я би з ним за гектар срати не сіла».
Баба знову зробила паузу і випила святої води.
«Но не біда, – сказала вона. – Мені того чоловіка даже шкода, бо угадати нич ліпшого уд мого образа не знав, бідна у нього фантазія, у сараки. А в мене жизнь бурна. Я й дале буду розказувати про себе лише газеті «Неділя Закарпатські новини» та сайту zakarpatpost.net. А приключеній у мене много, скоро самі прочитаєте, яких».
