Закарпатська Геля досі годує своїм молоком своє дитинча, що за розмірами навіть більше за неї
Газета «Неділя Закарпатські новини» продовжує вивчати Закарпаття і знайомити читачів із унікальними місцями нашого краю. Цього разу ми побували в Хусті на страусиній фермі Василя Переца.
Історія появи Дельфіни на фермі доволі символічна, навіть незвичайна… Про це з неприхованою любов’ю розповідає господар ослиці з «морською» кличкою.
«Родом вона з Угорщини. У нас тваринка з’явилася напередодні релігійного свята, яке називається Вхід Господній до Єрусалиму. Це – досить знаково, адже Христос у столицю Ізраїлю перед тим, як його стратили і він воскрес, в’їхав саме на спині ослиці, – розповідає Василь Фіцай. – Крім того, на спині у Дельфіни знак… у вигляді хреста».
Тож жартома на фермі Дельфіну звуть християнською ослицею та зайчиком, який їсть після шести.
«Загалом утримувати її легко. Влітку ослиця пасеться, взимку – смакує сіном. За один раз може з’їсти десь півкілограма зерна. Однак наша підопічна має в меню і улюблені страви. Це – печиво. Полюбляє вона ще й гілки дерев, які сама собі обриває та хліб, – каже Василь Фіцай. – Звісно, даємо їй і різні вітаміни, мінеральні добавки. А зайчиком її я називаю через те, що має великі вуха. Щодо догляду – то шерсть потребує розчісування і миття».
Цікаво, що осли – перші тварини, яких приручили люди, вважається, що їх використовували під час будівництва пірамід єгиптяни. Завдяки своїй витривалості зараз вони живуть майже в усіх країнах світу і досить високо цінуються. Наприклад, у Ірані добрий їздовий осел коштує дорожче, ніж кінь. До речі, народна мудрість про впертого віслюка справді відповідає дійсності.
«Дельфіна – дуже комунікабельна, правда, деколи буває не в настрої. Що осли вперті – дійсно правда. Коли вона не в гуморі – її не зрушити з місця, не підійде. Хоча наша дівчинка дуже розумна, терпляча і кмітлива. Може возити на спині дітей, а може просто вередувати, – зізнається власник ослиці. – Цікаво, що колись молоко цих універсальних тварин вважалося найкращим засобом від туберкульозу. В Англії навіть існувало повір’я, що якщо діти їздитимуть на ослові, їх не зможе вразити така недуга, як коклюш. А от за часів Клеопатри ослиць розводили з косметичною метою – для одержання молока, яке використовували як препарат для схуднення, омолодження шкіри та освітлення кольору обличчя».
До речі, різновидів ослів існує не так багато, як коней. Хоча основним призначенням вуханів є перевозити вантажі, однак закарпатській Дельфіні з угорським корінням цього робити не потрібно. Її призначення – розважати малечу. І виходить у неї це настільки добре, що діти, всього раз побачивши її, просяться на ферму знову й знову.
Та головними у копитному вольєрі все ж є поні, а господаркою заслужено вважається самиця Геля.
За словами Василя Переца, про коней він мріяв із дитинства, але так склалося, що завів не великих, а маленьких.
Пара допитливих грайливих поні проживає на фермі вже близько десяти років. Коні дружелюбні, гостям радіють і при цьому видають характерні звуки, схожі на іржання.
Більше того, головна самиця чатує на гостей у «віконечку» на огорожі. Вона дуже любить їсти і за печивом готова навіть залізти людям у сумки. І така пристрасть до солодощів на поні помітна – вона досить габаритна, але водночас прудка і може так вдарити інших поні та ослицю копитом, що вони навіть побоюються до неї наближатись, особливо Дельфіна.
Чорний симпатичний самець Мірчу теж любить пригощання, але до туристів підходить обережно, аби не дістати копка від партнерки.
«Можна сказати, що наш міні-зоопарк міжнародний. Адже головна «родзинка» господарства – африканські страуси – потрапили сюди зі Словаччини, американські кози – з Чехії, самець поні – з Румунії, самка – з Німеччини, – розповідає власник господарства. – А от наша Майя – плід любові Мірчу та Гелі, є справжньою українкою. Їй уже три роки, але вона все ще періодично підходить до матері і п’є її молоко. Через це Геля не може завагітніти, адже почувається матусею, що годує малюка. Хоча її дочка вже така доросла, що може сама мати дітей. Якось ми пробували роз’єднати поні і відселили Майю до іншого вольєру. Та Геля за нею так побивалася, так нервувала, що копитами рознесла огорожу і помчала до доньки. Отже, як сувора мати, поні досі виховує своє дитинча, що за розмірами навіть більше за неї».
Цікаво, що міні-коні мають дуже сильну інтуїцію, відчувають внутрішній душевний стан тих, хто підходить до них, блискавично вгадують їх настрій та наміри. Тому й не дивно, що чисті душею діти, одразу стають їхніми близькими друзями… За смачні пригощання вони їм вдячно лижуть руки.
