Торік майже три тисячі гектарів масивів пралісів «Синевира» віднесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Що зроблено зараз?
Директор Національного природного парку «Синевир» Микола ДЕРБАК розповів газеті «Неділя Закарпатські новини» про долю унікальних карпатських лісів
– Торік улітку майже три тисячі гектарів масивів пралісів «Синевира» віднесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. За час, що минув, яку роботу науковці парку вже встигли провести?
– Включення 2 865 гектарів букових пралісів Національного природного парку «Синевир» до переліку об’єктів Світової природної спадщини ЮНЕСКО – для нас подія року. До такого авторитетного визнання ми готувалися роками, впродовж яких здійснено великий обсяг наукових робіт. Вони тривають й надалі. Проведено узгодження площ з новими таксаційними матеріалами впорядкування. Здійснено аналіз кварталів, виділів та інших таксаційних показників у розрізі територій природоохоронних науково-дослідних відділень, де зростають праліси. Їх локалітети виділено на картосхемах. Проводилися дослідження флори пралісів. Особливий акцент поставлено на охороні цих унікальних ділянок дикої природи.
Вважаємо, що на державному рівні необхідна увага до місцевого населення, яке живе в межах парку, у суміжних з пралісами селах. Це гірський регіон, у якому відсутній газ. Тут дуже важкі умови життя, тож було би добре посилити увагу до горян, наприклад, шляхом пільгового кредитування, пільгових цін на електроенергію тощо.
Аби й заповідна справа не страждала, й люди взимку були з теплом
– І все-таки проблема для національного парку досить чутлива: як забезпечуєте населення довколишніх сіл дровами, садиби якого розташовані на території «Синевира»? Чи вироблено певну формулу, аби й заповідна справа не страждала, й люди на зиму були з теплом?
– Я зазначав вище: у регіоні національного парку відсутнє газопостачання. Мешканці п’яти сіл з населенням понад двадцять тисяч осіб вимушені опалювати свої будинки дровами. Паливо місцеві жителі мають можливість виписати у природному парку «Синевир». Дровами людей забезпечуємо за рахунок проведення санітарних заходів у лісах. На жаль, усі потреби в дровах задовольнити не можемо – такі об’єми у нас відсутні. Тож частина мешканців замовляють дрова у сусідньому лісгоспі. Але без тепла ніхто у нашому краї не залишився. Власне, хороший господар готує дрова на зиму вже влітку, у крайньому випадку – восени. Місцеві жителі – хороші господарі. У цьому напрямку ми тісно співпрацюємо з сільськими радами. Вони добре знають потреби селян, тож без цієї взаємодії не обійтися. Розуміють місцеві громади й важливість ролі природно-заповідної справи. Це результат тривалої освітньої та інформаційної роботи парку, численних зустрічей, нарад, дискусій… Тож у цьому контексті зараз маємо чіткий баланс.
