Чому закарпатці чекають на Месію, який вирішить їхні проблеми за них
Ужгородський політолог розповів, за скільки готові закарпатці продати свої голоси на виборах, чому Москаль матюкається та для чого Росія хоче дестабілізувати ситуацію в нашій області
Останнім часом ситуація на Закарпатті досить напружена, періодично виникають конфлікти то з угорцями, то з ромами, то з владою, то з лісивниками… то перекривають дороги через те, що їх ремонтують, то аби їх не ремонтували… І хоча «корінь зла» у багатьох випадках за межами області, самі мешканці краю досить занепокоєні. Дається взнаки те, що незабаром вибори, тож підігрівати градус напруження та коментувати ситуацію зараз вигідно політикам та представникам різних партій. Та й громадські активісти зараз активізувалися як ніколи, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Тож що відбувається на Закарпатті, які настрої в людей, кого можуть підтримати на виборах мешканці нашої області, що їх дратує в політиках? Про це та інше у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» ми говорили з політологом Віктором ПАЩЕНКОМ.
– Які політичні настрої зараз на Закарпатті?
– У міжвиборчий період, як правило, політичні настрої серед більшої частини населення не визначені, у тому числі й на Закарпатті. Тому говорити про якусь чітку політичну структуризацію не доводиться, бо її просто немає. Якби зараз проводити соціологічне опитування, то, думаю, близько 50 відсотків закарпатців відповіли б, що не визначилися. Це і стосовно президентських і стосовно парламентських виборів. Однак є сталий електорат у тих політичних сил, які на слуху – на сьогодні це блок Тимошенко, політичні сили Порошенка, Гриценка, Бойка, Ляшка та інші. Загалом область кардинально не відрізняється від інших областей України. Тобто те, що ми бачимо по державі, стосується і Закарпаття. До речі, особливість області така, що вона відображає усереднені настрої по Україні – пропорційно симпатії східних і західних регіонів.
А від загальноукраїнських настроїв наша область відрізняється, якщо брати до уваги парламентські чи особливо місцеві вибори тим, що в нас є регіональні сили і політики, які на загальнодержавному тлі не відіграють вирішальної ролі, але тут, на місці, вони кардинально міняють картину. Передусім мова йде про Єдиний центр та угорські партії.
Тому якщо говорити про президентські вибори в області, то на них значну роль відіграє фактор підтримки цих сил.
– Як пояснити конфлікт із угорцями. Останнім часом ситуація нагадує гру в гаряче – холодне. То лід тане, то знову у стосунках напруження. Особливо після випадку з паспортами.
Це – дуже глибока тема, про яку можна багато говорити. Скажу так. Нинішній скандал – це більше політичні спекуляції. Проблема з угорцями – не ситуативна. Навіть питання з паспортами не сьогоднішнє, їх видають із 2011 року. Свого часу цей фактор відігравав іншу роль. Фактично до 2015 року, до безвізового режиму, мати угорський паспорт вважалося великою перевагою, адже можна було без проблем їздити до Європи. Зараз частіше в засобах масової інформації це питання набирає політичних обрисів. Я вважаю, що це сильно перебільшено саме з політичної точки зору. Але тут є багато зацікавлених осіб, політична гра та спекуляції. Передусім угорські паспорти в Україні – це внутрішня проблема Угорщини. У них такі настрої, у них це отримує підтримку місцевого виборця, що показали останні вибори, коли Орбан завдяки такій риториці переміг, навіть потіснивши свого правого конкурента – більш радикального Йоббіка. Отже, угорці передусім орієнтуються на свого виборця і, крім того, мають певну підтримку тих зарубіжних виборців, які отримали угорські паспорти.
Дуже активно намагається спекулювати на цій темі Росія, яка придає всьому свій відтінок, адже для неї дуже важливо дестабілізувати ситуацію в Україні загалом, аби колотнечу зробити не тільки на сході, але й на заході. Тому Москва активно педалює таку політику Угорщини. Крім того, Путін на особистому рівні знайшов спільну мову з Орбаном. Взагалі теперішня політика Росії – підтримка націоналістичних рухів будь-де: чи то у Франції, чи то в Німеччині, Голландії, Австрії. Їй це вигідно, бо держава живе за принципом: «Розділяй і володарюй!».
І ще один важливий нюанс в угорському питанні – позиція української сторони, яка, м’яко кажучи, далеко не бездоганна. Для внутрішньополітичної підтримки правлячої партії ця тема також вигідна. Бо можна себе позиціонувати як захисників, виступати з певними патріотичними гаслами, грати з почуттями людей, показувати силу, збуджувати емоції.
Варто звернути увагу і на іншу деталь. Зараз Угорщина має проблеми з Євросоюзом. У вересні Європарламент проголосував за початок санкційної процедури проти Угорщини у зв’язку з тривалим порушенням європейських норм. А формулювання там були, наприклад, такі: «за переслідування незалежної преси», «за звільнення незалежних суддів», «за збагачення членів уряду та їхніх сімей за рахунок європейських коштів». Здавалось би, Україні відкритий дипломатичний шлях тиску на Угорщину, але… якщо почитати ці формулювання, то хіба в нас ситуація краща? Тому українська зовнішня політика не може бути відкритою у цьому плані, адже грішки є і в нас. Тож ця тема дуже слизька і спекулятивна.
Крім того, цивілізований світ не робить проблему із подвійного громадянства. Це – загальносвітова практика. Звичайно, в України є суверенне право мати свої закони. Але тоді його потрібно виконувати усім, а не говорити про це. Проте деякі депутати, державні службовці мають подвійне громадянство. Разом з тим, у нас є ціла служба перевірки – здоровенний бюрократичний апарат, який перевіряє податки, зв’язки та багато іншого. В сучасному інформаційному світі надзвичайно просто визначити, хто саме має два або більше паспортів і зробити конкретний крок – звільнити всіх державних службовців з роботи. Але на це немає політичної волі, тому питання ніяк не вирішується.
– Популярність Москаля останнім часом різко знизилась. Якщо ще кілька місяців тому закарпатці ладні були просити його балотуватися на пост президента, то зараз коментують його дії з докором. Передусім мова йде про вирубки лісів та Свидовець. А може ще є якісь причини?
– Взагалі політична постать Москаля цікава. Він завжди був відомим, навіть коли був керівником міліції Закарпаття. Але вся його політична кар’єра будується на піарі. Москаль – це талановитий піарник. Він, коли очолив у нас обласне управління міліції, одразу створив газету, телебачення для міліції, підібрав собі талановитих журналістів – того ж Ярослава Галаса, який і зараз із ним. Тобто як політик Москаль за великим рахунком – ніхто. Він не має якось чіткої позиції, але в нього підвішений язик і він уміє «поболтать», у тому числі – матом. Людям це цікаво. Особливо на перших порах. Тому саме на цьому протягом тривалого часу і базувалася його популярність. Він здається доступним, бо підходиш до чиновника, а той – і слово не каже, бо боїться, а цей – що хоче, те й ляпає. Це – яскраво, цікаво і в усіх на слуху. З ним легко писати інтерв’ю, бо він за словом не лізе до кишені. Але що занадто – то не здорово. Поступово люди почали бачити, що його слова розходяться зі справами. От прийшов до нас Москаль і заявив, що в першу чергу поборе контрабанду. Утім що було тоді, те маємо й зараз. Казав він, що наведе порядок з вирубкою лісів, навіть зупиняв якісь ешелони. А що маємо тепер? Тому й логічно, що в людей настало розчарування. Думаю, зниження популярності Москаля є закономірним явищем. Якби він рік-півтора тут поговорив, а далі б його звідси забрали, він залишався б у області й надалі дуже популярним.
– Як гадаєте, на наступні вибори будуть спроби скупити голоси?
– Звичайно будуть. Є великий відсоток людей, яким все одно, за кого голосувати, вони вважають себе розумними чи хитрими, тож їх можна буде підкупити. Це питання не нове і немає сенсу звертатися до людей, щоб вони голосували за совістю, бо значна частина виборців не бачить зв’язку між політикою та своїм реальним життям. Це проблема й історична, бо люди намагаються відокремитися від влади, і проблема освіти, і проблема досвіду… Гадаю, корупція – набагато глибша проблема, ніж хабарі. Це – навіть не прямий підкуп, який виявляється в тому, що прийшов, роздав по 500 гривень і пішов, а більш складний. Наприклад, у якомусь районі вклали гроші в футбольну команду, «кришування» на кордоні, комусь допомогли організувати напівлегальний бізнес. Така система проникає від низу до верху, і вона також є політичним підкупом, але більш хитрим і дієвим, коли його навіть виявити складно, бо не можна впіймати за руку.
– Чи є в нас політична постать нового зразка, людина з прогресивним мисленням, яка може змінити Україну?
У самому питанні закладено інфантильну ілюзію, яка відображає прагнення багатьох людей. От прийде якийсь новий політик, справжній – і жити нам стане добре, він все за нас зробить. Ця ілюзія дуже яскраво проявилася у 2004 році, коли Україна сказала: «О! Ми знайшли!» Ющенко до отруєння був красенем, з хорошою біографією. Люди повірили, що коли він стане президентом, все зробить. Але невдовзі прийшло розчарування. Бо люди прийшли на Майдан, постояли, покричали, добилися свого і пішли по домівках. А що змінилося? Викладачі як брали хабарі раніше, так продовжують і надалі. Студенти як купували оцінки, так і продовжують. Усе залишилося без змін, революції свідомості в людей не відбулося. А вийшло, що винуватий Ющенко. Потім був Янукович, нові розчарування, але люди й надалі чекали на Месію, який врятує їх, врятує країну. Зараз ми бачимо феномен Вакарчука і Зеленського. Ми знову хочемо обрати людину, яка за нас все зробить. Вакарчук, наприклад, гарно співає, має патріотичні пісні, розумний… от він повинен прийти і все зробити. А Зеленський взагалі – феномен, бо він мультик про політиків робить. Тому очікування цієї постаті, яка має прийти і змінити світ, є дитячою ілюзією із казок, після прочитання яких дівчата чекають принца на білому коні, а хлопці – жаб, які мають стати принцесами… тобто що б таке зробити, аби нічого не робити, наче Ємеля «по щучьему велению». Тому ніша очікувань дійсно є. І вона велика.
Якщо з мрій перейти до практики, то, як на мене, на сьогодні важлива не людина, яка прийде і все зробить, а певний політичний напрямок, який може дати імпульс для розвитку. Це передусім соціальні ліфти: громада на своєму рівні, активні люди – на своєму, влада – на своєму. Тож яка політична сила може це забезпечити? Візьмемо політичний розклад. Що маємо? Велику нішу політиків радянської ностальгії, прихильники якої є здебільшого на сході, менше на заході і частково у нас. Це – Бойко, Вілкул, Рабинович, Медведчук. Вони – консерватори, прагнуть зберегти (можливо трошки модернізувати) ще радянські порядки, де місце комуністичної бюрократії має зайняти олігархічна. Це – неперспективно. Як свого часу відійшли комуністи, так відійдуть і ці, просто для того потрібен час. Друга велика ніша – це та, яка зараз при владі. Це – Порошенко і Тимошенко, я б їх двох об’єднав, як одне. Вони проєвропейськи налаштовані на словах, але мислять по-радянськи, ніби хотіли б жити у Європі, але працювати так, як за часів Союзу. На мою думку, ці політики свій реформаторський ресурс вичерпали. Маємо ще й третю нішу, яка на сьогодні є найбільш прогресивною, це ті, хто називає себе євроопитмістами. Найбільш сильна фігура тут (як перехідна) – Гриценко. Але не він сам. Тут постать Вакарчука може бути корисною, але як політичної фігури, так само і Садовий. Як на мене, Україні найбільший поштовх може дати саме ця ніша, бо інші більше думають вже про збереження набутого, ніж про розвиток. Якщо люди їх не підтримають, кінець світу не настане, просто втратяться роки, а Україна ще більше відстане від Західної цивілізації.
– Розкажіть про себе як про особистість. Чим займаєтесь у вільний час, які маєте захоплення?
У вільний час даю інтерв’ю з політології. А в основний – займаюся бізнесом. Я в агробізнесі, працюю разом із Генріхом Стратоном, він – мій партнер. Ми маємо у Сторожниці підприємство, займаємося саджанцями, аби перевести вирощування ківі у промислові масштаби. Тому зараз для мене хобі – політологія. Генріх – біолог, селекціонер, його справа – це рослини, а моя – зробити виробництво таким, яке б могло забезпечувати всю Україну ківі, щоб фермери перетворили рослину з поки що екзотичної (як банан, лимон) на українську (як яблука чи виноград).
Загалом робота в новаторському бізнесі дає мені дуже важливе відчуття свободи, на чому вважаю, і повинна будуватись сучасна політична система.
– Спасибі за розмову! Успіхів вам, процвітання і завжди хорошого настрою.
Продовження інтерв’ю читайте в наступному номері газети «Неділя Закарпатські новини»
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
