Правда і міфи про ужгородських лебедів
Лебеді в Ужгороді – птахи улюблені, тому про них говорять дуже багато всього.
Утім чи все є правдою?
Спробуємо це з’ясувати.
Лебеді будують гніздо з очерету і вимощують його власним пір’ям. Під час линьки шипуни втрачають майже все оперення на крилах і якийсь час не можуть літати. При цьому спочатку линяє самка. Коли її махове пір’я повністю зміниться, линька починається у самця.
Коли ж мама-лебедиця висиджує малюків, батько завжди пильнує її безпеку. Якщо він бачить якусь загрозу, одразу готується до атаки – широко розкриває крила, настовбурчує пір’я на спині і, вигнувши шию, пливе до супротивника. Зблизька він б’є його дзьобом та крилами. Птах настільки сильний, що може вбити лисицю.
Більшість із них живуть або одиноко, або у зграях, а пари створюють далеко не всі лебеді. Прожити ж королівські птахи можуть аж до 50 років, хоча середня тривалість їхнього життя 28 років.
Варто розвіяти ще один лебединий міф про те, що колипомирає один із партнерів, інший закінчує життя самогубством.
Лебеді дійсно вірні один одному до самої смерті, однак, якщо трапляється трагедія і самиця гине, самець знаходить собі іншу «дружину», аби й далі продовжувати рід. Живе новоспечена пара там, де влаштувався старший за віком партнер. Якщо ж пернатого коханого втрачає лебідка, вона також знаходить йому заміну, причому навіть швидше, ніж це вдається зробити самцям.
І ще. Кажуть, що породу лебедів, яка живе в Ужгороді називають шипунами, бо ці птахи можуть видавати лише звуки, що нагадують шипіння. Насправді лебідь-шипун хоч і не співає, як соловей, але здатен ще й рохкати, свистіти і пирхати. Діапазон його голосу набагато ширший, ніж комусь це здається.
