Чому зайві шкільні дисципліни і обмеження на уроках не роблять із закарпатських дітей успішних
Чому в нашому суспільстві з багатьма речами відбувається перекіс і багато хто навіть цього не усвідомлює?
Радянське минуле позначилося на житті навіть тих, хто не жив при совєтах, досить негативно. Тут далися взнаки виховання, настанови батьків, бабусь та дідусів, яких видресирували в радянських школах, наче собак, і ці зовсім недобрі традиції викоренити важко навіть зараз, коли ми так прагнемо євроінтегруватися, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Газета «Неділя Закарпатські новини» спробувала розібратися, що в нас не так.
Чому зайві шкільні дисципліни і обмеження на уроках не роблять із закарпатських дітей успішних
Хто що б не говорив, а сучасна школа від радянської відрізняється не так уже багато чим. Досі в багатьох населених пунктах області на останній дзвінок навіть дівчата одягають радянську форму. Як би це абсурдно не звучало, але ці нещасні діти волею-неволею одною ногою опиняються в часах, у яких жили їхні батьки та вчителі у період їхньої молодості.
У них, розумієте, ностальгія… та це ж їхні проблеми і їхні почуття, для чого нав’язувати власні стандарти нинішнім учням?!
Але це ще півбіди. Методи виховання школярів теж на Закарпатті та і в Україні загалом часто радянські. Вчитель може накричати, вдарити учня, образити, підняти на сміх перед однокласниками. Хіба це гуманно? За кордоном за таке звільняють одразу, а в нас – хіба що після журналістського розголосу. Та й дирекції навчальних закладів після скандалів часто не хочуть іти на контакт із пресою, приховують правду і ховаються від камер та фотоапаратів.
Але й самі програми викладання непристосовані до сучасних реалій.
Скажіть, для чого більшості з нас у дорослому житті, навіть людям, які працюють у сфері точних наук, тангенси, котангенси, синуси, косинуси? Треба вміти порахувати гроші! Усе інше робить комп’ютер! А калькулятор зараз є на кожному навіть найпростішому телефоні.
Тож для чого забивати маленькі дитячі голівки такою непотрібною інформацією! Та ще й комусь заманулося ЗНО з математики запровадити! Але це вже повний абсурд!!! І нещасні учні повинні зазубрювати формули, які ніколи переважній більшості з них не будуть потрібними.
Або навіть із української мови… кому треба в повсякденному житті визначати основні та другорядні члени речення? Навіть журналіст, людина, що працює зі словом, ніколи не шукає у написаному матеріалі, де в реченні підмет, а де присудок. А чи буде їх шукати перукар, будівельник, банківський працівник, адвокат, суддя чи народний депутат?
Іноземні мови також викладаються так, що без репетитора дитина не знає майже нічого. Але й цих знань для живого спілкування, скажімо, з англійцем чи німцем недостатньо, бо дітей вчать не тому, чому треба. І, поїхавши бодай на кілька днів за кордон, дитина це усвідомлює і відчуває власну безпорадність, незважаючи на 12 балів у табелі, у неї неправильна вимова, бідний лексикон.
А хіба правильно на чужій мові учня вчити одразу писати? Адже на рідній дитя спочатку вчиться говорити і книжку та ручку бере до рук аж через шість років. Але в нас ростуть справжні вундеркінди?! Вони в першому класі повинні читати й писати іноземною, хоча говорити вміють з десяток слів.
Загалом учень повинен розвиватися індивідуально, вдосконалювалася в тому напрямку, до якого має талант, і не забивати голову зайвою інформацією. Так зараз робиться в Норвегії.
Та поговоримо про інше. Вчителі часто ображаються, коли батьки кажуть, що школа не вчить життя. А що б вони хотіли, щоб діти цілими ночами романи читали чи вивчали збірник математичних завдань? Тепер у них інше життя, їх більше цікавить техніка. І це природно. У дорослому житті їм потім не романи переповідати потрібно буде, а працювати з цією, а то й із набагато досконалішою технікою. Чому зараз діти краще від батьків розуміються на телефонах та комп’ютерах? Тому що внутрішньо усвідомлюють, що це їм справді згодиться. А ще й дорослі не хочуть визнати правду. Так діти тепер від батьків та вчителів на 10 кроків попереду! І це добре, бо вони самостійно займаються самовдосконаленням. Адже головне – не мати в голові енциклопедію нікому не потрібних даних, а вміти знаходити потрібну інформацію в Інтернеті оперативно, комплексувати в підсвідомості важливе і недоречне.
Нинішня шкільна модель дуже застаріла. І це потрібно визнати всім.
Чому учнів не вчать заробляти гроші? Чому не проводять практичні, а не теоретичні бізнес-уроки? У двійочників мозок не забитий непотрібною інформацією, вони більш пристосовані до реалій життя, тому вони потім й стають багатими, успішними і впливовими, а відмінники – зі своїми високими балами, університетськими дипломами з відзнаками і нездатністю реалізуватися та знайти себе – працюють на них.
Дітям постійно кажуть: «Вчися, бо будеш дурним! Бо тебе не візьмуть навіть вулицю замітати!». Але це просто залякування, на які ведуться лише старанні учні. І ці слова потім їм так вкарбовуються в підсвідомість, що, навіть навчаючись лише на відмінно, вони живуть із постійним страхом втратити роботу, розпочати власну справу, спробувати щось нове, ризикнути врешті-решт.
А кому насправді потрібні ті гарні оцінки, перемоги на конкурсах та олімпіадах, які зовсім нічого не дають учням – вчителям, від яких вимагають переможців директори, а від тих у свою чергу управління, Департаменти та Міністерство освіти. А чому страждати повинні саме діти? Наші діти! Те найдорожче, що ми маємо!
На жаль, багато знань, які подаються в школах, абсолютно відірвані від реального життя.
А чому сміятися на уроках дітям не можна? Чому за це виганяють із класу? Чому учні повинні приховувати емоції? Адже вони живі! Вони не камені, а діти! У них є свій внутрішній світ. Невже маленький прикол – це кінець світу? І яке право врешті-решт має вчитель ставити одиниці за погану поведінку? Поведінка – це не рівень знань і до навчання не має жодного стосунку.
Сумно, але подібних нелогічностей в освіті надто багато.
