Що роблять ночами ті жінки, чоловіки яких по 10 місяців у році працюють за кордоном?
Тільки у понеділок із усезнаючого Фейсбуку я дізнався, що почалося свято, про яке я і не знав, і не відав. Я ж міг його пропустити, не відзначити, не відсвяткувати з друзями, не підняти келих за себе мужнього, просто пропрацювати до вечора і так і не дізнатися про такий важливий привід… Але Інтернет є і на роботі, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Отже, трохи офіційної інформації: Міжнародний день чоловіків — щорічне свято, котре святкується 19 листопада. Вперше його відсвяткували 1999 року в крихітній країні Тринідад і Тобаго, що на островах у Карибському морі. Це чи не єдине у світі свято, яке приурочене не до дня народження якоїсь визначної особистості, а до дня народження простого звичайного чоловіка. Засновник свята Доктор Джером Тілуксінґ разом з однодумцями почав відзначати День чоловіків у день народження свого батька, якого вважав ідеальним прикладом для наслідування у всіх відношеннях. У дуже короткий термін це свято знайшло підтримку в інших країнах Карибського басейну, в Австралії, в країнах Північної Америки, Європи, Азії, а також у ООН та в ЮНЕСКО. Наразі цей день визнаний офіційним святом у більш ніж 50 країнах світу.
Як значиться в документах ЮНЕСКО, цілями створення Міжнародного дня чоловіків є привернення уваги до гендерної дискримінації та проблем нерівності статі. Організатори свята роблять акцент на збереженні здоров’я хлопчиків та чоловіків та підкреслюються позитивний вплив чоловіків на родину і виховання дітей. Говорячи від імені ЮНЕСКО, Інґеборґ Брейнес, директор у зв’язках з громадськістю Бюро ЮНЕСКО в Женеві, а також колишній керівник програми «Жінки та гендерна нерівність» відмітила: «Це добра ідея, котра дозволить покращити гендерний баланс».
За думкою творців свята на міжнародному рівні, Міжнародний день чоловіків повинен повернути увагу громадськості до проблеми дискримінації чоловіків в області охорони здоров’я, сімейного права, освіти, ЗМІ тощо й показати позитивний вплив чоловіків та їх досягнення. За останні роки Міжнародний день чоловіків став включати в себе різноманітні громадські семінари, заходи в школах, програми по радіо та телебаченню, мирні демонстрації та ходи, круглі столи, а також багато інших різноманітних заходів.
У 2009 році були затверджені цілі святкування Міжнародного дня чоловіків: заохочення позитивної рольової моделі чоловіків; аби відмітити чоловічий позитивний вклад в громадське життя, в державу, в родину, в шлюб, у виховання дітей та збереження навколишнього середовища;для зосередження уваги на чоловічому здоров’ї, соціальному, емоційному, фізичному та духовному благополуччі; для підкреслення дискримінації у відношенні чоловіків в області соціальних послуг, соціальних відносин та права.
Дивно, але коли читаєш подібну інформацію, складається враження, що ми живемо у якомусь іншому, викривленому світі, у іншому вимірі. Адже гендерна рівність у нас асоціюється із постійною боротьбою феміністок. Про гендерний баланс у нас ніхто ніколи не говорив. Нерівність статі – це з тієї ж серії. Про позитивний вплив чоловіків на суспільні процеси, на виховання дітей, про рольову модель чоловіків, про дискримінацію чоловіків у області сімейного права та освіти… Жоден чоловік у нас, який поважає себе, ніколи не насмілиться у поважному товаристві навіть натякнути на щось із перерахованого.
Але народ наш мудрий, він говорить про проблеми чоловіків у побуті щодня і без зайвого кокетування. Так, наприклад, у нашому селі кажуть: «Хто хворий? – Жінка! – Хто помер? – Чоловік!» Хіба це не один із пунктів, на яких наголошує ЮНЕСКО? Адже про жіночого лікаря знають усі, про нього тисячі анекдотів складено, а про чоловічого лікаря хто із нас чув? А називається він АНДРОЛОГ. Здається, на Закарпатті один такий є. Чи вже двоє? Але скільки чоловіків до них зверталися? Чи є обов’язковим відвідання цього лікаря під час проходження медогляду? Ні, звичайно.
Звісно, хтось може усміхнутися, але тут треба плакати. Адже чоловіче здоров’я не менш важливе для народження здорових дітей, ніж жіноче.
Можна написати кілька речень і про сімейне право, але у цій галузі краще розуміється Орест Лютий. Ми ж зупинимося на іншому.
Сьогодні в Україні проживає на три з половиною мільйона більше жінок, ніж чоловіків. Чоловіки вмирають на війні, від хвороб, покінчують життя самогубством, гинуть у аваріях, укорочують життя шкідливими звичками тощо. Крім того багато закарпатських чоловіків виїжджають на заробітки за кордон (у Прикарпатті ситуація інша). В Україні зайнято офіційно приблизно половина працездатного населення. А інша половина? Якщо відняти тих, хто поїхав за кордон, то значна частина безробітних спиваються, перетворюються на непотріб і знову ж таки вмирають.
Знову ж таки, наведу як приклад, у нашому селі є прикмета. Якщо пасуля потичена ще до того, як її посадили – чоловіка вдома нема. Весна видає сімейні секрети і ділиться інформацією із спраглими. А інформація така, що 80% городів красуються тичками коли жодної зелені на ораниці ще нема. Я звик вірити тому, що бачу, бо статистика – то таке. Натяк на правду для розуміючих.
Отож, свято дає привід чоловікам не так празнувати, як товсто замислитися. І не на емоціях, а користуючись конкретними числами. Адже складається таке враження, що це все не випадковість, а цілеспрямована політика держави на винищення нації. Натякну на правду словами статистики. 10 мільйонів населення ми вже втратили. 4 мільйони щорічно офіційно виїжджають за кордон, частина з них там залишиться. 10,2 мільйона пенсіонерів. Працездатного населення у нас лишилося десь 26 мільйонів. А офіційно працюють всього близько 16 мільйонів чоловік. Із них, треба сказати, абсолютна більшість – жінки. Бо вся соціальна сфера – це жінки. А крім соціальної сфери у нас щось працює хіба? У нашій школі, наприклад, вчителів-чоловіків можна порахувати на пальцях однієї руки. А у сусідніх селах і того нема… Чоловіків хіба у Верховній Раді більше, правда, кажуть, що більшість із них обрізані. А електрика або сантехніка у селі вже з ліхтарем серед білого дня шукати треба.
То який висновок із усієї цієї надто серйозної і далеко не святкової нинішньої розмови? А такий, що нормального здорового продуктивного чоловіка треба буде у нас скоро у Червону книгу заносити.
Написав ніби все, здається, а таке враження, що щось усе ж мене мучить, щось не дає поставити крапку. Таки мучить мене, зізнаюся, одне питання. Не знаю, казати чи ні? Але раз почав, то скажу. Цікаво, а що роблять ночами ті жінки, чоловіки яких по 10 місяців у році працюють за кордоном?…
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
