Закарпатець знайшов загублену обручку через три місяці під водою
Які лише дивні історії не трапляються з нашими земляками. Деколи просто не вкладається в голову, як взагалі можуть відбуватися такі чудасії, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Степан Молнар із Мукачева опинився у ситуації, в правдивість якої, за його ж словами, ніколи б не повірив, якби про цей випадок йому розповів хтось інший.
Випадок настільки унікальний, що чоловік вирішив поділитися ним із читачами газети «Неділя Закарпатські новини».
Влітку минулого року Степан час від часу ходив купатися на Латорицю. Річка там неглибока, тож повноцінно плавати не міг, але бодай радів тому, що прямо в центрі міста є річка, в яку у спеку можна зануритися.
Тож того дня, як завжди після обіду, коли найбільше припікало сонце, чоловік проїжджав через місто автомобілем і вирішив традиційно піти скупатися неподалік від якоря. Так і зробив.
Але трохи поплюскавшись у воді, раптом помітив, що на безіменному пальці правої руки в нього немає обручки. Перстень він за сім років із дня весілля не знімав жодного разу. Від побаченого його кинуло в холодний піт. Почав нишпорити руками у воді, шукати, але марно. Врешті-решт змирився, що загубив перстень і поїхав додому. Але там на нього чекало щось неймовірне.
Дружина запанікувала, почала розпитувати, чи бува він не продав її. А коли чоловік усе ж переконав Ларису в тому, що обручку він справді загубив, почалася друга серія істерики. Жінка переконувала, що то – поганий знак, мовляв, загубити символ, який поєднав їхні долі – до розлучення, тож тепер, переконувала молода дружина, вона не здивується, якщо щось трапиться таке, після чого їхня безмежна любов навіки згасне. Лариса плакала всю ніч, не заснула до самого ранку. Не міг стулити очей від усіх емоцій і Степан.
Але час минав і про прикру пригоду він поволі почав забувати. На тому ж місці він ще не раз купався і з гіркотою пригадував про перстень. Але жодного разу більше не шукав його, бо вважав, що марно. І ось уже восени, а вересень був теплим, він підвозив друга і вони разом вирішили скупатися…
Спустилися до води там же, біля якоря. Роздягнулися і занурилися у приємну прохолоду. І тут Степан не витримав, почав розповідати про те, що десь тут три місяці тому він загубив обручку, сказав, що про втрату дуже жалкує, але що робити, таке життя: щось знаходимо, а щось втрачаємо. Дмитро запропонував про всяк випадок спробувати ще раз пошукати перстень.
Степан не вірив, що його можна знайти, бо за такий час вода могла віднести його бозна куди, але все ж почав руками обнишпорювати річкове дно. Набрав повні долоні каміння і підняв руки догори, аби подивитись, що зачерпнув. І тут… чоловік не повірив своїм очам… На тому самому пальці у нього була його обручка! Вона випадково наділася на палець, але як… і яким дивом вона залишалася стільки часу там же… як він її не знайшов одразу!
Питань було більше, ніж відповідей. Степан надзвичайно радів знахідці і щодуху помчав додому сповістити дружині щасливу звістку.
Він так боявся ще раз загубити перстень, що вдома зняв обручку і заховав до скриньки з коштовностями, аби більше ніколи її не загубити.
Так і простояла вона десь до лютого цього року… а далі Степан не витримав і одягнув її знову.
Причина проста – до нього почали чіплятися дівчата, бо думали, що він неодружений. Доводилося довго пояснювати, що в нього вдома вже давно є кохана жінка та маленький син.
Тож коли перстень знову був на пальці, залицяння слабкої статі припинилися, а обручку закарпатець тепер береже як зіницю ока.
Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
