Як я потрапив у «ТОП 100 впливових людей Закарпаття»
Найбільшим секретом успіху є праця і наполегливість
Кажуть, що хвалитися не файно. Але про свої успіхи скромно і ніби ненароком сказати можна. Тож я, просто так, між іншим, тихенько зауважу, що цього року я потрапив у «ТОП 100 впливових людей Закарпаття» , пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Але то таке. Я хочу нині поговорити про секрети успіху та успішних людей. Дивно, що багато людей одночасно роблять приблизно одну і ту ж роботу, мають схожі результати, досягнуті завдяки таланту, досвіду, вмінням і навичкам, отримують за свою роботу однакову платню, а один виявиться раптом на вершині, а інші всі залишаться там, де були. І тим, що залишилися поза увагою, видається, що все це несправедливо, нечесно і не так, як би мало бути.
Сотні книг написано у світі про те, як стати багатим, як заробити мільйон, які звички можуть привести тебе до успіху, бо вже приводили до шаленого успіху десятки і тисячі інших. Знаю таких людей, які перечитали цілу бібліотеку подібної літератури, а успіхів жодних не мають. У чому причина? Хто винен?
У першу чергу до успіху приводить праця. І це не обговорюється. Мусиш працювати у поті чола, вдосконалювати свою майстерність, використовувати сучасні методи та досягнення, орієнтуватися на майбутнє – і тоді… Але ж є люди, які колекціонують і зберігають старожитності, працюють дідівськими методами на водяній кузні, наприклад, у Лисичові. Вони потрапляють на всі телеканали у той час, коли проводиться фестиваль. Вони стають впізнаваними і знаменитими. Отже, сучасність і орієнтація на майбутнє відпадають. Чи, може, це така орієнтація, що має на увазі збереження історичної пам’яті прийдешніх поколінь? Може і так, але не кожен може вижити, займаючись збереженням традицій та історії.
Але праця у переліку факторів, що приводять до успіху, залишається однозначно. Хоча… щастить інколи лінивцям і дурням. До речі, виховання нашого нинішнього ворога – північного сусіда – базується на постулаті: нічого не роби, будь дурнем – і тобі обов’язково пощастить. Вмій тільки чекати. Казки «Іванушка-дурник», «Скатерть-самобранка» та інші побудовані саме на такому принципі. Але як стати саме таким дурнем, якому пощастить? Адже дурнів теж нелічено-неміряно, а депутатів тільки жменька. У жодному випадку я не хочу образити народних обранців. Але треба дивитися правді в очі. Активних депутатів у нас хіба п’ятдесят. Ще стільки ж трудоголіків, які пишуть закони, редагують постанови, подають ідеї, але самі залишаються у тіні. Їх нам і показують по телебаченню, а інші навіть на роботу не ходять. Потрапили у парламент по списках – ніхто їх ніколи і не бачив. Хіба коли бюджет ділять, то вони тут як тут. Але, у контексті нашої розмови, вони теж знають секрети успішності. Адже тільки один із мільйона потрапив у списки партій і пройшов. Правда, люди кажуть, що і великі гроші у цій справі теж грають роль.
Можливо, тут має значення ще і Боже провидіння. Доля, фатум, щось таємне, вищі сили, які керують нашими діями, ведуть нас до успіху чи невдачі.
Дуже цікаво розглянути побіжно ще й причини неуспіху, невдач, катастроф, провалів… Відомі сотні випадків, коли людина в останній момент відмовилася сідати в літак, на корабель, у автомобіль, які розбилися. У моєму житті теж таке було. Наприклад, улітку ми їхали через перевал і потрапили у аварію. З нами мав їхати четвертий чоловік, який за десять хвилин до відправки передумав. Ми побилися трохи, отримали струси мізків, один із нас поламав обидві ключиці, а той, четвертий, певно щось відчував, передбачав, провидіння керувало ним. Іншого пояснення нема. Та і він сам так каже: «Пояснити не можу. Просто раптом щось зверху продиктувало мені, що їхати не потрібно».
Випадок? Доля? Ангел? Боже скерування? Інтуїція? Що саме?
Приблизно такі самі закони діють і тоді, коли людина приймає рішення, яке може призвести її до успіху. Потрібна доля авантюризму, певно. Потрібні рішучість і впевненість у своїх можливостях. Потрібна сила волі. Що ще?
Один мій друг, покійний уже, був бізнесменом, одним із перших підприємців у Іршавському районі. Так от, до нього успіх приходив завжди. За що б він не брався – гарантовано отримував прибуток. Гроші, здавалося, липнуть до його рук. Він навіть на вулиці міг знайти сто доларів. Кілька чоловік переступлять через гроші, а саме він нахилиться і підніме їх. Можливо, для успіху потрібно народитися? І якщо ти не народився для цього – нема чого і пробувати. Чи не так?
Бачу, що запитань у мене нині набагато більше, ніж відповідей. Хоча…
Якщо аналізувати конкретно мої досягнення, то… Ні! Тут теж виникають запитання. Одне на одному сидить і іншим поганяє.
Першу свою книжку я видавав сім років. З 1989 до 1996 рукопис був готовим, але до читача готовою книгою не потрапляв. Навіть диплом міжнародного конкурсу «Гранослов-93» допоміг не одразу. У Національну спілку письменників України мене теж приймали аж сім років – з 1993-го до 2000-го. Постійно виникали якісь проблеми: то фотографія з особової справи загубилася, то рекомендація пропала, то папка невідомо куди поділася…
Але, я так думаю, до успіху приводять праця і наполегливість. Я працював, писав, робив спроби і нарешті… Мою першу книгу видали у Києві за сприяння української громади Австралії. Гроші на видання десяти книг молодих поетів привіз в Україну Дмитро Нитченко. Він же відібрав мій рукопис до друку. Згідно з договором із видавцем моя книга поїхала у всі країни світу, де є українська діаспора. Це був довгоочікуваний, але шалений успіх. Адже потім з тієї моєї першої книжки вірші передруковували зарубіжні журнали, альманахи, газети… Деякі твори перекладалися. Мене цитували люди, яких я не знав, але які закохалися у мою творчість.
Потім були пісні. «Золото Карпат» отримало стільки нагород, стало такою популярною піснею, що знайшлися навіть охочі привласнити мій текст. Але минулося. Пісня живе. Її виконують не тільки Іван Попович та автор музики Степан Гіга, але і багато інших виконавців та гуртів. І це чудово. Але… Щоб не виглядало, що я хвалюся – зробимо висновки.
Як на мене, то найбільшим секретом успіху є праця і наполегливість. Ну дещиця удачі та Божого провидіння теж мусить бути. Але найголовніше, головне – щоб людина була задоволеною тим, що має. Щоб відчувала себе любимою, потрібною і щасливою.
Успіхів Вам, дорогі друзі.
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
