Закарпатець двічі бачив чорта і переконаний, що його побачить втретє, то…

І вірить, що втретє зустрінеться з ним перед смертю

Часто дитячі страхи не дають людині спокою все життя. Тим більше коли дитина росте в родині, де панує атмосфера залякування і проповідується релігійний фанатизм, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Цю історію журналісту газети «Неділя Закарпатські новини» розповів у маршрутці мешканець Тячівського району Василь. Чоловік їздив до обласної лікарні і хвилювався про власне здоров’я, тож охоче ділився і своїми думками, і власними згадками з попутниками.

«Мої батьки виховували мене дуже суворо. Завжди казали, що коли щось накою, потраплю в пекло. Мати завжди лаяла, коли провинився, і проклинала мене словами: «Чорт би тя взяв із сирохманом!» Батько міг і стусанів надавати, при цьому завжди кричав: «Кайся, грішнику, бо земля розступиться перед тобою!» Я справді дуже боявся чорта, хоч і не знав, хто він такий і який має вигляд. Вперше я зустрівся з ним взимку 1950 року. Тоді мені було тільки чотири. Ми жили в маленькій хаті, газу не було, вікна в холод замерзали. У кімнаті ліжко батьків стояло біля стіни, а біля нього  був дверний проріз на кухню. Там стояло моє ліжечко. На протилежній стіні в лівому кутку на стіні висіли дві ікони і на столі стояла гасова лампа. Якось близько півночі я прокинувся від галасу в курнику.  Кури кричали дуже голосно і протяжно. Я подивився в бік дверей на кухню і побачив велику круглу коричневу кулю. Мене прямо потягнуло до неї. Я встав і хотів вилізти погратися з невідомим предметом. Мати теж встала і почали кричати на мене: «Де тебе чорт носить? Ану швидко в ліжко лягай!» Я намагався їй пояснити, що бачу в повітрі м’ячик і мені хочеться побавитися. Вона хоч нічого й не помітила, але дуже перелякалася, збудила батька і почала голосно молитися. Батько взяв сокиру і вийшов на вулицю. Куля при цьому зникла. Вона повільно попливла повітрям до вікна і розчинилася, ніби її ніколи й не було. За хвилину повернувся батько і сказав, що мені, напевно, щось наснилося, а до курей із лісу, ймовірно, хотіла підкрастися лисиця. Ми позасинали, а вранці мати сказала, що одна курка померла. Через годину вона знайшла мертвою ще одну. Тоді інші 10 батько дорізав, аби їх теж не спіткала така ж доля. Після цього мені повірили, що посеред ночі в мене було якесь дивне видіння. Мати переконувала, що то до нашої хати приходив сам чорт».

Чоловік важко зітхнув при цьому і перехрестився. А далі почав оповідку про інший випадок.

«Вдруге ми зустрілися у 1959 році. Тоді мені було вже 9. Мати відправила мене з молодшим на два роки братом Петром пасти гусей. Ми, звісно, не надто дивилися за ними, загралися і увечері навіть забули про гусей і повернулися додому… звісно самі. Вдома на нас дуже кричали, а мати сказала мені: «Іди туди, де був… і без гусей не повертайся. Ти знаєш, де тебе чорт носив, от там їх і шукай». Я зі сльозами на очах поплентався на поле. Почав кликати гусей, але ніде їх не бачив. Скільки йшов – не пам’ятаю, але раптом побачив перед собою брата. Він мене кликав, тож я попрямував за ним. Та Петро чомусь не хотів мене зачекати і все більше віддалявся. Я вже не йшов, а біг за ним. Але все одно не міг наздогнати. Мені здавалося, що він точно знає, де гуси, і кличе мене туди. А Петро при цьому ще й рукою мені махав, аби я більше квапився. Та раптом я зупинився і зрозумів, що знаходжуся в лісі. Довкола було вже темно, а на небі виднілися зорі. Я повернувся назад і помітив, що від дороги встиг відійти не так уже й далеко, тож повернутися додому зможу. До мене нарешті дійшло, що то ніякий не Петро, а щось невідоме у його образі. Я хрестився, але примара все одно не зникала… Тоді почав бігти щосили додому. На подвір’ї на мене чекала розлючена мати. Вона повідомила, що гуси давно вже в курнику, їх пригнала сусідка, а Петро вже майже годину як спить. Мене охопив такий страх, що до ліжка ледве дійшов. Ноги мене не несли. Лише вранці я розповів рідним, що зі мною трапилося. Мати запевнила, що то мене поплутав нечистий і добре, що я отямився та не пішов за ним углиб лісу».

Чоловік знову почав хреститися і на мить перервав розповідь. Далі він показав на живіт і продовжив.

«Нещодавно мені зробили операцію, тепер їду на обстеження. Дуже тривожуся за стан свого здоров’я. Але ще більше боюся зустрітися з чортом. Чомусь я переконаний, що після третьої зустрічі з ним точно серед живих більше не залишуся», – підсумував сказане він.

Що ж із Василем трапилося в дитинстві – насправді відомо тільки Богу. Він, звісно, переконаний, що мав контакт із потойбічними силами. Однак, можливо, просто у певні миті над його розумом брали гору страхи і ніякого чорта насправді і близько не було… хіба що в його власній уяві.

Тамара КОЧІШ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.