Закарпатців активно звідусіль атакують політики
2019: наліво підеш – козенятком станеш, направо – вовком
Тяжко виходити з нескінченних зимових свят і повертатися до нормального життя. Але – хто тебе питає? Товстий календар миготить аркушами, а годинник блимає все новими цифрами, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
У дитинстві чекав, що кожний наступний рік буде ліпшим за попередній. Зараз вже позбувся тієї ілюзії. Наразі прагнеш, аби наступний рік був хоча би не на порядок гіршим за попередній, а тільки трішечки. Але навіть таке скромне бажання ніколи не збувається. За останні п’ять років деградація просто фатальна. Розумієш, що на те є об’єктивні причини, але від того все одно не легше. Дорослому будні подобаються значно більше за свята. Бо будні непретензійні, вони менше обманюють.
Цей рік почався специфічно: на різних телеканалах досить бліді концерти і гумористичні програми, від яких зовсім не смішно. У наступні дні – старі, десятки разів бачені фільми. Все зачаїлося, адже настав рік виборів – спершу президентських, потім парламентських. А публіка – як у «Борисі Годунові» Пушкіна: «Народ безмолвствует». Десь 30% опитуваних традиційно відмовляються спілкуватися з соціологами – кажуть, що не визначилися. Що воно означає – прекрасно знаю, бо і сам такий. Це значить, що всі вони набридли і взагалі дайте мені якийсь інший глобус. Тому уся соціологія, яку зараз активно публікують ледве не щотижня і якою зараз хтось так тішиться, нічого особливого не варта, за рахунок отих 30% результати у день виборів можуть бути зовсім іншими. А плюс ще традиційні маніпуляції, підкупи виборців і просто непередбачуваність нашого електорату, який змінює настрої буквально в останній день! Вибори все відвертіше перетворюються на рулетку.
В Ужгороді більшість зовнішньої реклами уже присвячена виборам. Різні кандидати і партії вітають нас з Новим Роком, Різдвом і просто з тим сумнівним щастям, що вони, ці політики, є у нас. Все це страшенно нагадує «Вій» Гоголя, коли різна чортівня лізе з-поміж колод церковних стін, пнеться із вікон і дверей, простягає до тебе лапи і верещить-верещить-верещить. Хома Брут хоч окреслив себе крейдяним колом, яке нікого не підпускало до нього. У нас такого кола немає. Усі знають, що зовнішня реклама практично не спрацьовує, ефект від неї нульовий, але вони все одно вперто її замовляють. Це, мабуть, у них вже питання престижу: хоч гроші і на вітер, зате можу собі дозволити, адже я нічим не гірший за інших.
Вони вже всі старі знайомі. Не сказав би, що добрі, але знайомі. Про кожного добре знаєш, чого він вартий. Усіх знаєш як облуплених. Бачив їх у години їхніх поразок (тоді вони ще схожі на людей), і у часи везіння (тоді вже тихий жах, тоді їм сам чорт не брат). У принципі, такі самі люди, які і всі навколо, тільки з набагато сильнішими важелями впливу і зі значно більшою відповідальністю. Справляються з тією відповідальністю поганенько. Кажуть, що їм вічно хтось заважає. Не в останню чергу – ми самі, плутаючись у них під ногами. Але все одно вони нас люблять. Бо мусять. Принаймні, зараз. Та все одно: їхнє меню – як у придорожньому ресторанчику. Ольги Фреймут на них немає. Але їсти щось таки доведеться.
Тому усі намагаються тобі сподобатися, роблять це страшенно незграбно, тільки посилюючи недовіру. У результаті шукаєш того, хто би найменше з тобою загравав і сюсюкав, а просто лишався би самим собою. Ні, усі вони прагнуть здаватися батьками нації і рятівниками держави. Акторського таланту для такої ролі не вистачає ні в кого. Колись Кучма бідкався, що в жодному вузі не вчать на президента. Чомусь ніхто не бідкається, що в жодному вузі не вчать на порядну людину. Багато чого доводиться осягати самотужки.
Безперечно, ми кого-небудь зрештою оберемо. Як завжди, це буде далеко не оптимальний варіант. А в якій країні зараз оптимальна чи хоча би адекватна влада? По всій планеті державні лідери трохи не дотягують до вимог і викликів сучасності. Україна нічим не краща, але й не гірша. Нам потрібний хтось такий, хто би вписувався в оце коло, був би з ними на одній хвилі. Сучасна міжнародна політика – це суцільний дарвінізм: хто кого. Україна поки не «хто», а «кого».
Відчуття тривожності продовжує наростати. Розумієш, що обиратимеш не тільки за себе, а й за своїх нащадків. От і стоїш, як Іванко-дурник на перехресті. Тому було легше…
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
