АНОНС. Чому ужгородець одружився з матір’ю своєї жінки
Я з Вікою одружився якраз тоді, коли мені минуло 40 років. Справді, криза середнього віку чи що. Віка була такою цікавою, юною, звабливою. Я піддався на цю спокусу і почав із нею зустрічатися.
Сімейне життя навіювало на мене втому. На той час я вже мав із десяток фірм по області. Зізнаюся, що святим я не був. Час від часу міг закрутити з якоюсь дівчиною легкий флірт. Але це справді був легкий флірт – і нічого більше, пише популярна на Закарпатті газета «Поради».
Мої коханки були не в програші, бо я їм добре платив за гарно проведений час. Та й повертатися до когось з них жодного разу не хотів. Після всього цього мені навпаки, було дуже комфортно повертися якраз до родини, у цей такий милий і такий знайомий мені затишок.
Жінка про все це, мабуть, і сама здогадувалася. Але вирішила, що мені треба час від часу давати волю. І все це тільки зміцнить наш шлюб. Десь так воно і було.
Але тут я почав зустрічатися з Вікою. І зрозумів, що це не випадковий роман. Вона ставала мені все ближчою. Я дуже мріяв, щоб Віка народила мені дитину. І бачив, яким щастям світилися її очі.
Коли вона сказала, що вагітна, я заявив, що розлучаюся з дружиною. Звичайно, це було дуже болісно. Але дружина відпустила мене – без зайвих скандалів. А коли я через рік почув, що вона одружується, навіть порадів за неї. Адже відчував себе дуже винним перед нею.
Але сина мені Віка так і не народила. Я й досі не знаю, чи вона мені збрехала, чи в неї через місяць стався викидень. Лікар сказав, що це – особиста таємниця, яку він не сміє розголошувати.
Я втішав її, як міг, підтримував. Але згодом зрозумів, що вона з цього приводу не дуже й журиться. Віка різко змінилася. Вона просила в мене все більше й більше грошей. А коли я хапався за голову, вона починала такі плачі, які мали б розбудити в мені велике відчуття провини.
Я зрозумів, що в мене з цією жінкою зовсім мало спільного. Секс із нею мене вже не захоплював. У нас були взагалі дуже різні хобі. Віку приваблювала індустрія краси, в якій я нічого не тямив. Мені подобалося подорожувати, ходити в гори. Але Віка вважала, що гори – це забавка для бідних. А нам краще б відпочити десь за кордоном. І називала мене скупим.
Мені все менше хотілося повертатися додому. І нарешті наші стосунки вже й зовсім припинилися. Яке полегшення це мені принесло! Я довго не хотів нікого бачити. Але через три місяці потрапив до лікарні. Далися взнаки стреси, яких я зазнав за останні кілька років.
Що ж відбувалося далі?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «ПОРАДИ».
Купуйте свіжий номер газети «ПОРАДИ» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 1 лютого.
