Як народжувалася Ринкова площа в Ужгороді
«Із 1380 року Ужгород, завдяки старанням його володарів – родини Другетів – отримав від короля Угорщини з династії Анжу Людовика І Великого право на проведення щотижневого ярмарку, котрий припадав на четвер. Цей ярмарок став традиційним і проводився у місті аж до радянських часів. На початку ХVстоліття у травні в Ужгороді проводився вже і загальнодержавний, або Великий ярмарок. Пізніше кількість великих ярмарків зросла до шести, а наприкінці 1780 року імператриця Марія Терезія спеціальним наказом надала місту право проводити ще два загальнодержавні ярмарки: на день святого Георгія і напередодні дня Катерини (24-25 листопада). Таким чином, Ужгород у минулому мав вісім великих ярмарків і кілька тижневих (звичайний – у понеділок, традиційний – у четвер і свинний – у середу).
Звичайно, не всі ярмарки проводилися на цій площі, проте найдавніші, як свідчать письмові джерела, проходили саме тут. Не дивно, що у ХVІІ столітті одна з вулиць (частина площі) так і називалася – Ринковою. Коли у 1691 році описали жителів міста, то на Ринковій вулиці конскріптори зафіксували всього вісім будинків з одного боку. Її мешканці, за винятком двох, були вільними міщанами. Інша, більша частина площі, власне і служила місцем проведення ярмарків», – запевняє місцевий історик.
Ці ж події, що стосуються періоду Дугетів (1317-1691) та площі Корятовича описує й інший дослідник Роман Офіцинський у книзі «Екскурсії Ужгородом».
«Площа Корятовича, в минулому Галькова, є найдавнішою в Ужгороді. Це – головна його торговиця у середньовіччі , – наголошує пан Роман. – Від площі Корятовича відходило декілька вулиць, про які йдеться у одному з найдетальніших інвентаризаційних описів міста 1691 року. На вулиці Вовняній (нині Духновича), яка вела до вулиці Замкової (Капітульної), проживали переважно ремісники і дворяни. Назву вулиця отримала від вовняних ярмарків, які там проводилися від середньовіччя аж до першої половини ХХ століття. Інша вулиця – Ринкова – у ХVІІ столітті вважалася частиною сучасної Корятовича».
Також, за його словами, у 1567 році в Ужгороді взагалі нараховувалося всього 38 дворів і населення складало 200-300 осіб без урахування замкового гарнізону.
Крім того, Йосип Кобаль вважає, що до початку 1860-х років, а неофіційно – й пізніше, частину площі Корятовича називали Гальковою. Вона прилягала до лівого берега Малого Ужа й дорожнє полотно замість звичного сьогодні асфальту чи бруківки було зі щебеню, який наносила туди вода.
«Тут знаходилися чоботарський і кушнірський ряди. Їх наприкінці 1840-х років перенесли на лівий берег Малого Ужа, справа від сьогоднішнього пішохідного мосту. Після цього центральну частину площі тривалий час не забудовували. У 1853 році її оточили живоплотом і засадили деревами, перетворивши на сквер. Згодом, у 1861 році, коли австрійські урядники покинули місто, парк почав занепадати, перетворився, особливо вночі, на небезпечне місце, куди не радили ходити чи їздити нікому», – запевняє історик.
Тобто, у центрі міста була така собі маленька злочинна Сицилія, де могли вбити, пограбувати, побити. Навіть не віриться, що уже в ті часи тут були кримінальні авторитети і урядувала мафія, яка не боялася покарання, бо могла відкупитися від відповідальності. Але ж злочинці не дарма обрали собі це місце, адже тут у всі часи кипіла торгівля, а значить – «крутилися» гроші. Тож хто з торговців не встиг, поки не стемніло, покинути ринок, міг стати жертвою бандитів. Крім того, у ті часи у сутінках Ужгород ще не освітлювався, тож під покровом ночі вершити чорні справи було легко. Хоча, сьогодні вуличне освітлення не є перепоною для скоєння злочинів і їх набагато більше, ніж у ті далекі часи становлення Ужгорода, як торговельного міста.
