Чому в ужгородських жінок волосся має бути прикрите ширінкою
Приїхала на вихідні до баби Анці кума з Хустського району. Думає стара, що ж їй показати в селі, куди повести. Вирішила з онучкою порадитись, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
«Повези її в Ужгород, – каже вона. – Покажи міні-скульптури, прогуляйтеся набережними, походіть по магазинах, проїдьтеся на чудо-поїзді в Боздоський парк. Она ще такоє ніколи не виділа!»
«Точно! Файна ідея!» – зраділа баба.
Наступного ранку зустріла свою Цилю, привела додому. А онучка лежить на дивані, читає газету «Неділя Закарпатські новини».
Гостя вітається, а дівчинка не чує. Баба Анця як закричить на всю хату:
«Гей, дітино! Ти ся што удключила! Не видиш, ко до нас прийшов!»
Онучка неохоче відірвалася від читання, привіталася, відповіла на 27 запитань баби Цилі.
28-м гостя поцікавилась:
«А што там у туй новинці такого інтересного писало, што ти ня й не виділа?»
«Йой, і не звідайте, – відповіла вона. – Пише, ож у Америці у церквах, оби молодьож май ходила туди, бесплатний вайфай провели. Вот оби в нас такоє учинили, і в нас би ся приходи увеличили. А так… но што там чинити. Успатися й дома в постели мож».
Баба Анця почала хреститися. Соромно їй стало перед кумою:
«Не мели такоє… Говориш, ги би тя сатана за язик укусив! Ото гріх!»
«А обсуждати в церкви каждого не гріх? Там не стань. Руки так не держи. Туди не позерай, голову опусти, свічку не туди клади, у гатях не заходь… Та кулько мож. Вот завто й не хочу туди ходити! Кажда баба, не пуп, а баба… звідат тя, чи ти ся постиш … Пощу… уже й нині три пости запостилам у Фейсбуці! А їм якоє діло до мого жулудка!»
«Замовчи! – розпсихувалася баба. – Не мож так говорити перед гостями. Што за тя жона чужа подумат».
«Та мені всьо равно ко што думат».
Баба Циля зрозуміла, що поставила всіх у незручне становище і спробувала викрутити ситуацію.
«Анцьо. А повези ня в Ужгород у церкву. Там є великі церкви?
«Є. Повно. Які лем не хочеш»
«Товди поведи ня у май велику!» – запропонувала гостя.
«Добре. Завтра поїдеме!» – зраділа баба Анця, бо питання, куди піти з кумою відпало саме собою.
У неділю вранці сіли вони на маршрутку і поїхали в найбільшу церкву…
Зайшли. Баба Циля хреститься безперестанку.
«Як туй файно. Як у раю. Я такоє даже не думала, што може бути. А якоє всьо великоє! У три, нєт, у 10, а може й у сто раз май великоє, ги кой у нас у селі», – захоплено плескала вона в долоні.
Раз лише до храму увійшла група туристів. Молодь з цікавістю почала розглядати інтер’єр і ні на кого не звертала увагу. Але бабі Цилі туристи не сподобались… їй здалося, що то прийшли безбожники. Дівчата всі були в джинсах і без платків.
Вирішила стара розуму навчити невіруючих і підійшла до однієї з туристок, щоб відчитати.
«Як ти не ганьба! Прийшлась, ги в клуб на танці! Жона має у юбках у дом Божий ходити! А зашто в тя на голові ширінки ниє! У дівок волося має бути прикритоє шірінков! У всіх!»
«Жіночко! – здивувалася дівчина. – Я всяке чула, але щоб ширінку на голову ставити, таке ніколи не знала. Та покажіть мені тут хоч одну жінку, у якої б штани на голові були!»
Баба Анця одразу зрозуміла, про що йде мова, і спробувала пояснити туристці, про що каже її кума:
«Дівочко, не мерегуйся. Ото не гаті на голову треба брати, а хустя. Ото в Хустському районі так говорят»
«А що таке хустя? Ви на якій мові тут розмовляєте? Ви чехи чи угорці»?
Тут у розмову втрутився чоловік, якому вже добряче набридли бабські розмови.
«Не звертайте уваги на них. Вони говорять про хустинку. Але якщо ви прийшли помолитися, то моліться так, як маєте бажання».
«Як ото моліться! – закипіла баба Циля! – Без ширінки молитися не мож!»
Врешті-решт туристці так набридли ці докори, що вона махнула рукою і вийшла на вулицю.
«Ісі туристки всі курви. Могла ще в міні-юбці прийти, – продовжувала в своєму дусі баба Циля. – Та я би си так нігда не позволила. Де благочестивость дівоча тепер ся діла? І ота перед нами. Никай! Телефон у руці держит. Ще си може музику включит. Зараз не удержу і пуйду юй уповім, що аж хоче музику слухати, най іде на концерт, а туй не мож. Або ота збоку. Хреститься так, ги би три дні не їла. Што руки ї болят?»
Баба Анця лише тепер зрозуміла, що мала на увазі онучка… і справді, слухати таке ставало все бридкіше і бридкіше. А баба Циля не могла вгамуватися:
«Вот стою і думаю. Майже туй основна маса люди ходит у церкву лиш у сводний уд гріху час. А знаєш, Юлина Марічина прийшла ся до нашого попа сповідати і каже му, што нагрішила. А ун юй отвічає, што знає про всьо. Она ся удивила дуже. А пуп юй каже, што она в нього на Фейбсуці у друзях і ун видит, які она там полуголі фотографії виставляє. Дале дівка про йсе всьому селови сама розказала і тепер попа вся молодьоє із друзю удалила, оби май мало знав»
У баби від всіх цих розмов аж у голові почало крутитись – забагато зайвої інформації було для неї. А тут ще й хтось підійшов зі свічками, захотів поставити. Баба Циля одразу тут як тут, питає від жінки:
«А де туй свічки купити мож? Я тоже хочу запалити!»
Незнайомка знизала плечима і відповіла: «Не знаю, у мене з собою були, я з Києва привезла!»
А старій Цилі тільки те й треба було:
«А десьте в Києві куповали! Ви знаєте, што свічки другого патріархата туй палити не мож. Ото розкольницькі. Їх Бог не принімає».
Баба Анця вже почала смикати куму за рукав, щоб нарешті замовкла, але де там було… вона знову переключилася на подругу і продовжила:
«А знаєш Анцьо, якраз ми ся вспомнило. Того тижня Светин малий Митрик прийшов у церкву і начав усі свічки задувати. Люди ся не розуміют, гримаєме всі на нього. А ун каже: «Мені мож! У мене нині день народження. Я вже зрана на тортови усі свічки задув, а тепер усі туй задую». Но й невоспитанний дітвак. А лем п’ять году му. Што з нього уросте! Діти, Анцьо… нині вобще такі недобрі. Не ото што ми були колись. Коли нам нового попа дали, ун не муг найти церкву, ходив селом і глядав. Айбо раз лиш увидів дітваку, што рядом ся на біціглях возили, й рішив уд них зазвідвати, як дорогу в храм найти. Они му пояснили. Ун подяковав і предложив їм: «Приходьте нині вечером у церкву. Там ся помолиме, а дале я вам розкажу, як дорогу в Царство Небесноє найти» А оті копили кой ся начнут із нього сміяти: «Ви? – кажут. – Як ви нам дорогу до неба укажете, кой туй на землі до церкви не годнісьте були ї найти». Представляєш, які нахали! Пропали би! Айбо не лем діти такі… і матері та вутці в них спорчені. Того літа в мойої Богдани на хрестинах пуп звідат Пішту, што батичком дітини був: «Чи ти, сине муй, отрікся уд сатани?» А тот бімбов му каже: «Не годен я, отче, бо в мене уд ниї троє діти…» Но та што уд тих сирохману чекати, кой даже взрослі люди такоє молотят! Гутта би їх узяла із грішниками!»
Тут до баби Цилі підбіг маленький хлопчик. Посмикав її за куртку і питає:
«Бабко! Бабко! Ви знаєте, куди потрапляють люди, які дотримуються всіх заповідей?»
Стара на нього з недовірою подивилась і відповіла:
«Знаю! У рай! А ти би тоже муг знати. Зашто тя батьки не навчили? Чи у вас туй у вароши такоє вобще ніко не знає?»
Малий розсміявся і відповів:
«А й неправильно! У заповідник!» – і вибіг із церкви.
Баба Циля ще довго бубоніла йому вслід. Але баба Анця старалася навіть не слухати.
Нарешті служба закінчилася. Стара зраділа, що нарешті можна вийти і більше не слухати плітки куми про святих і грішних. Але баба Циля йти з церкви не хотіла.
«Я ся майже йду посповідати. Туй ми ся дуже любит, може май легко ми сись батюшка гріхи одпустит. Бо так ми на душі добре. Так ти уговориламся нині, як нігда»
Бабу Анцю аж перекривило.
«Лем валідол із собов возьми, – запропонувала. – Аж попа серце прихопит, обись му нараз могла дати упити».
«Та што ти, Анцьо, белендиш. Ти што думаш, ож я курва якась! Та я майже сята! Нікому нігда зла не бажаю, не лаю, чилядь не обсираю… Чекай ня на вулици. Я зараз прийду. Не говорю много, бо пуп у дня зараз утікне», – рвонула гостя за священиком.
Баба Анця вийшла на вулицю і почала хреститися:
«Господи! Учини так оби, сись динь май скоро ся кончив, бо я вже не бірую ісю сяту слухати! – почала молитись вона. – Та май пекло майже вже і не треба, ги кой слухати такі казки… та ще й не десь у себе у хижі… а прямо посеред церкви!»
