Що трапилося на Закарпатті за день? Головні новини та події 22 березня
День на Закарпатті був багатим на події.
Який Ужгород без кави, а Закарпаття – без газети «Неділя»!
Отже, газета «Неділя Закарпатські новини» започаткувала конкурси для улюблених читачів і під час першого з них можна було виграти пачку запашної закарпатської кави.
Умови участі були прості – потрібно було сфотографуватися з газетою, написати «Я люблю газету «Неділя Закарпатські новини» і надіслати посилання у приватні повідомлення нашої сторінки у Фейсбуці.
Охочих випробувати удачу було багато. Тож сьогодні ми підбили підсумки і шляхом жеребкування обрали переможця. Ним стала наша постійна читачка Ольга Чепур.
Її привітала і вручила подарунок від редакції головний редактор газети «Неділя Закарпатські новини» Оксана Островерх.
Ольга подякувала за запашну закарпатську каву і пообіцяла приймати участь і в наступних конкурсах та читати й надалі газету «Недлія Закарпатські новини».
Отже вітаємо переможницю, а вас, любі читачі, обіцяємо й надалі радувати новими сюрпризами.
Наші заробітчани в Чехії, залишившись без родини, часто користуються послугами повій. Проституція там легалізована з 2010 року і приносить у бюджет мільйонні прибутки. Тому спокуса підстерігає заробітчан на кожному кроці, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Тим більше, залишившись без родини на тривалий час, чоловікам хочеться любощів. А дівчата за викликом готові за гроші не лише поніжити наших чоловіків.
Цю історію газеті «Неділя Закарпатські новини» розповів закарпатець Дмитро. Нещодавно він працював у Чехії разом з іншими українцями.
«Ми жили в гуртожитку. Житло надавав завод. У сусідній кімнаті жили четверо одеситів. Вони кучкувалися між собою і поводились не так, як закарпатці. Тож кожен товаришував практично зі своїми земляками, – наголосив чоловік. – Наші сусіди були доволі скупими, але дуже любили жінок. Не своїх, звісно дружин, а прекрасну стать загалом. Коли після роботи ми йшли кудись на пиво, вони жадібно задивлялися на повій, але замовити якусь довго не наважувалися, бо шкодували гроші».
З чоловіком ми відзначали двадцять п’ять років спільного життя. Було різне: і сварилися, і навіть раз мало не розлучилися, але зуміли зберегти свою любов.
Не можу повірити, здається, що тільки недавно виходила заміж двадцятирічною дівчиною, а потім народилася Оленка. Садок, школа, і ось уже дочка поїхала вчитися в інше місто. Як летить час, пише сайт Українці сьогодні.
З від’їздом дочки в будинку якось стало порожньо, часу багато звільнилося. Я дуже сумувала, чоловік теж, нас це ще більше зблизило. Перший раз за довгий час, ми сходили в театр, потім в кіно, ресторан. Виявляється, життя не закінчується в нашому віці і не обмежується будинком і телевізором.
Останнім часом у мене періодами була відсутня мeнстpyaція, починався клiмaкс, тому я особливо і не охоpoнялася з чоловіком. Як виявилося, даремно. Чергова затpuмка не викликалa ніякого занепокоєння, місяць, два, три, тільки потім я вирішила все-таки сходити до гiнeкoлoга. «Клiмaкс» мав зовсім іншу природу: я виявилася вaгiтнa.
Сьогодні в Ужгороді презентували книгу «Ужгород – світова столиця міні-скульптур».
Книга цінна тим, що в ній зібрані цікаві легенди про родзинку місті – міні-скульптури і тексти написано українською та англійською мовами. Також її проілюстровано гарними світлинами, одним з акторів яких є відомий ужгородський журналіст Костянтин Черкай.
Модератором презентації виступив Голова редакційної ради газети «Неділя Закарпатські новини» Михайло Носа.
Він ознайомив усіх із історією створення книги та ідею Ігоря Крючевського і Надії Порадюк.
«Це – видання – сюрприз як для ужгороців, так і для туристів. Місто потрібно брендувати, робити його перлини ще більш відомими для гостей», – наголосив Михайло Носа.
Про роботу над виданням більш детально розповів автор ідеї Ігор Ключевський.
«Легенди, що увійшли до книги – авторський вимисел. Їх майстерно описала Надія Попадюк . Я дуже люблю наше місто, тому ми з нею вирішили зробити повноколірне видання про одну з його родзинок. Ми оголосили в соцмередах конкурс світлин і роботи переможців використали у книзі», – розповів він.
Крім того, думками про видання поділилася Катерина Попадюк, мама Надії. Вона робила переклади текстів англійською і розповіла дуже цікаву історію про поїздку до Америки. Там вона потрапила на свято від «The Procter & Gamble», компанії зі світовим ім’ям, яка використовує для виробництва товарів свиний жир.
Минула «прощена» неділя принесла багато такого, про що варто поговорити
Але це не тільки одна така неділя. Тому, певно, почну з іншого. Оце зовсім недавно, за два дні до цієї неділі, частина суспільства святкувала жіночий день. Ну… жіночий, то і жіночий. Толерантність і терпимість до альтернативної думки у цивілізованому суспільстві дозволяє кожному святкувати чи не святкувати будь-який чорний хелловін чи червоне восьме березня. Справа не в тому, хто заснував свято, які повії під прапорами Клари Цеткін вийшли на майдани чи які босоркані з усіма «нечистими» зібралися на Лисій горі… Адже більшість празників, які відзначає абсолютна більшість християнського світу – це суміш язичницьких вірувань і церковних канонів. Двадцять п’ятого грудня та сьомого січня перемагає християнство, а от на Івана Хрестителя верх бере язичництво, адже попри всі попередження та застороги священиків молодь таки ворожить, пускає вінки за водою та стрибає через вогнище, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Власники закарпатських закладів харчування намагаються дивувати гостей, як лише можуть. І це дуже добре. Адже такі кроки збільшують туристичну привабливість краю.
Наприклад, у Міжгір’ї брендові закарпатську страву бограч почали подавати не просто у глиняних глечиках, а на спеціальній дерев’яній дошці, із 50 грамами паленки… та ще й із інструкцією.
Виготовлено її на папері, що нагадує старовинний пергамент. Сам текст веселий і цікавий. Наприклад, пише, що «коли прокинувся апетит, треба взяти ложку і приступити до роботи». А ще: «Їсти потрібно до тих пір, поки на чолі не виступить роса, а щоки не стануть рум’яними… Після цього відкласти ложку, простягнути руку і вхопитися за холодну чарку з найсмачнішою домашньою самогонкою в Закарпатті і… випити її». Є ще в інструкції і своєрідна післямова: «Наступні дії: витерти сльози щастя і продовжувати їсти до тих пір, поки не побачите дно глечика».
Враховуючи, що природа Міжгірщини просто дивовижна, гостей туди їде багато, такі веселі інструкції додають гостям до розваг місцевого колориту і покращують настрій.
В Ужгороді живують летючі собаки. Ні, вони не літають, але при знайомстві з вівчаркою, яка лає прямо над головами перехожих, складається враження, що в місті завелися повітряні чотирилапі.
Цей унікальний пес живе на БАМі. Там специфічна місцевість і будинки приватного сектору побудовані на узгір’ї. Тож і огорожа проходить під нахилом. І цим користуються їхні домашні улюбленці.
Вівчарка, з якою познайомився журналіст газети «Неділя Закарпатські новини» виглядав із-за зеленого листя, наче Мауглі. Він допитливо спостерігав за всіма, хто проходить вулицею і при цьому подавав знак про свою присутність.
Дивиться він на людей зверху, звідки все дуже добре бачить. При цьому за бажання він міг би вистрибнути на вулицю і піти собі гуляти, але тварина цього не робить.
Чотирилапий просто мудро дивиться довкола і вірно виконує свою роботу – охороняє будинок господарів.
Правду кажуть, що собаки – найвідданіші на землі створіння і вівчарки є дійсно одними з найрозумніших серед них.
У Виноградові учениці побилися не в школі, а на цвинтарі.
Габріелла провела у лікарні 6 діб. Лікарі діагностували у неї струс головного мозку та сильний забій м’яких тканин.
Школяр Юрій каже, що чвари між дівчатами тривають давно, попередня сварка такаж ледь не переросла в бійку. Тоді зашкодили вчителі.
Цього ж разу одна з восьмикласниць влучила м’ячем у голову Габріеллі, тож знову спалахув конфлікт.
Билися вони під час перерви за межами школи на місцевому цвинтарі.
Самі дівчата та їхні батьки від коментрів відмовляються, поліція ж факт конфлікту підтвердила.
