Закарпатський політолог: застосовано геть усі технології впливу на виборця – білі, сірі і чорні, причому у небачених раніше масштабах

[Total: 0    Average: 0/5]

Коли прірва починає вдивлятися у тебе 

Президентські вибори увійшли у вирішальну фазу. Усе вирішиться вже у першому турі, бо в другому вже вибору як такого фактично не буде. У другому турі буде вже вибір між проблемним для України і взагалі смертельним для нас, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Вже хтось назвав ці вибори шансом на колективне самогубство української нації. Попри усю апокаліптичність такої оцінки вона досить близька до істини. Ніколи ще ціна помилки не була такою високою, як зараз, бо ніколи ще Росія настільки не нависала над нами, натомість від Заходу достатнього захисту ми так і не отримали. «Ну що, синку, помогли тобі твої ляхи?» – ці слова Тараса Бульби виявилися пророчими.

Дані вибори характеризують як найбільш брудні за всю сучасну історію. Ми цього не відчули. Були у нас кампанії, в ході яких чи перед якими гинули потенційні кандидати – або гинули, або тікали за кордон. Зараз цього немає. Компромату вистачає, але до нього давно всі звикли. Дані вибори далеко не найбрудніші, але вони найбільш технологічні. Застосовано геть усі технології впливу на виборця – білі, сірі і чорні, причому у небачених раніше масштабах. Телебачення перетворилося на суцільне ток-шоу. Вулиці нагадують музей мадам Тюсо, тільки замість воскових фігур – «біг-морди». Електорат розколотий, поляризований і озлоблений до краю. Водночас ніхто особливо не хоче брати відповідальність на себе, усі допитуються – а який же вибір був би найправильнішим? Такої інтриги не було вже давно. Завжди певний відсоток виборців робив вибір тільки вже безпосередньо у кабінці для голосування. Проте нині цей відсоток особливо великий.

Демократична процедура передбачає, що політична ситуація змінюється по синусоїді: до влади приходить то більше прозахідний, то більше проросійський кандидат. Зараз вікно можливостей відкривається для другого варіанту, тоді всі відносні набутки останніх років зведуться нанівець, колись доведеться все починати знову з нуля, якщо такий шанс взагалі ще колись випаде.

Ніколи в Україні президентські вибори не вирішували взаємопов’язані проблеми засилля олігархів і корупції. Навпаки, після кожних з шести виборів, що мали місце, ці речі тільки раз у раз посилювалися. Участь олігархів у нинішніх виборах  уже максимальна прозора. Кожен, хто тільки бажає це знати, прекрасно розуміє, хто із них за яким кандидатом стоїть.

Жодні вибори в Україні не відбувалися без фальсифікацій і підкупу. Чомусь вважається, ніби нинішні, які проходять чи не в найбільш екстремальних умовах (війна і злидні), мають бути просто еталоном чистоти. Не виправдовуючи порушень виборчого законодавства (вони куди не глянь), все ж зауважимо, що неможливо одночасно розбудовувати чи ремонтувати хату і підтримувати у ній ідеальну чистоту. Вибори – це завжди підкопи і зустрічні підкопи різних кандидатів, які не лишають найменшого шансу на чистоту. Найгірше, що зараз у цю вакханалію втягнуто ще й правоохоронні структури, що опинилися у різних таборах. Усі сусідні з Україною держави спершу пройшли через етап авторитаризму, упродовж якого зміцніли державні організми, а вже потім перейшли до реальної демократії. У нас спробували це одразу поєднати, але виявилось, що це речі несумісні – як парне молоко і свіжі огірки.

Все вирішиться  31 березня, другий тур 21 квітня буде вже тільки процедурною формальністю. Ситуація балансує між не надто привабливим сьогоденням і зовсім невідомим майбутнім. Песимісти голосуватимуть за те, щоб не було ще гірше. Оптимісти експериментуватимуть. Від тих експериментів уже мороз по шкірі.

Попри справді безпрецедентний галас, вибори відбуваються в умовах гострого браку інформації і небаченої раніше війни новин. Даних для строго обґрунтованого раціонального вибору бракує. Доведеться покладатися на інтуїцію – тільки би не на емоції, які спілі і якими найбільш легко маніпулювати збоку.

Вибір буде найбільш доленосним для України порівняно з усіма шістьма попередніми. Човен розхитано до краю, він за мить від того, щоб перекинутися.  Громадської думки як такої нині не існує, принаймні число її лідерів скоротилося до мінімуму. При всій повазі до аксакалів з літературного чи артистичного цеху, до них вже мало хто прислухається. Тому кожному громадянину доведеться робити вибір самостійно. Хтось голосуватиме, орієнтуючись перш за все на позитивні мотивації («за»), хтось – на негативні («проти»). Але вибір доведеться робити, як би не кортіло ухилитися від нього…

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 

Comments are closed.